Побратими волинянина: «Їдемо в Карпати, бо там душа Єгора. На його 25-ліття зустрінемося» (Фото)

Професійний військовий Єгор Лобанов (на фото) боровся зі зброєю за Україну з 2018 року. Мамі, татові й друзям завжди казав: «Усе буде добре. Вірте у ЗСУ!». Він мріяв про Перемогу, планував розпочати нове життя: влаштуватися гідом у Карпатах, створити сім’ю й багато подорожувати. Хлопець навіть придбав автівку, однак сісти за її кермо не судилося…

28 лютого батько захисника Юрій Володимирович їхав на фронт. Каже, не міг сидіти вдома, коли син воює. Ще не встиг добратися до позицій, як отримав дзвінок. З того боку слухавки сказали: «Ваш син героїчно загинув під час виконання бойового завдання біля міста Токмак Запорізької області…»

— Їх було десятеро. Єгор — ​командир групи. Він і його заступник загинули, врятувавши вісьмох побратимів… Навесні мав отримати звання капітана — ​натомість здобув орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня… посмертно, — ​стримуючи сльози, розповідає мама Героя пані Оксана.

Рідні Єгора кажуть, що його неможливо було відмовити від війська. Ще дитиною він казав батькам, що буде захищати людей. Тому після закінчення школи відразу вступив у військовий ліцей імені Героїв Небесної сотні у Луцьку, а далі — ​в Одеську військову академію.

Друзі Героя закликають всіх небайдужих долучитися до інтернет-голосування на офіційному сайті Ковельської міської ради й у пропозиції на перейменування вулиці Льва Толстого (34 пункт) обрати варіант «Інше», зазначивши ім’я старшого лейтенанта Єгора Лобанова.

— Він був непохитним, вірив в ідею та любив свою справу. Після закінчення навчання пішов в АТО. Більше сотні разів стрибав з парашутом у різних обставинах, мав посвідчення інструктора. Стажувався у США, Румунії. А ще служив у Силах спеціальних операцій (найсучасніша складова ЗСУ, створена за стандартом НАТО). Туди дуже складно потрапити, але він зміг пройти відбір у 23 роки! — ​розповідають родичі Героя.

На жаль, 25-ліття хлопцеві відзначити не судилося. У день ювілею, 9 липня, батькам довелося відвідати сина на кладовищі.

— Як же я боялася суботи… У нашої єдиної дитини мало бути свято. Чоловік тепер також служить, але зараз у нього ротація, тому на цвинтар ходили разом, — ​каже пані Оксана.

Сам же Єгор, упевнена його близька подруга Ольга, хотів би відсвяткувати свій ювілей у Карпатах, бо обожнював гори. Тому цей день дівчина вирішила провести там.

— Він не міг жити без гір. Вони давали йому сили. Навіть мріяв стати гідом. Любив ходити в походи з друзями й наодинці. Купив собі намет, але скористатися ним не встиг. Наступне сходження на вершину планували разом із друзями, але поїдемо самі… до нього. Віримо, що Єгор там. Тож на його день народження зустрінемося, — ​розповідає Ольга.

Підготувала дівчина для друга і подарунок. Одразу після похорону вона намалювала для нього картину з гірським пейзажем й назвала його «Місце, де живе душа Єгора». Каже, раніше живописом не займалася, а нині він допомагає боротися з болем.

У день його загибелі Ольга підозрювала, що трапилося щось страшне, бо навіть побратими військового не могли вийти з ним на зв’язок.

— Останнє повідомлення надіслав мені за добу до смерті. Написав: «Мені так подобається дух, який зараз в країні. Всі так об’єдналися». Більше не було нічого. Востаннє бачилися в лютому, коли проводжала на поїзд. Незадовго до трагедії роздрукував фото і відправив мамі, щоб вона створила альбом. Кожен знімок підписав, — ​пригадує дівчина.

Читайте також: «Кричала всю ніч, як божевільна, поки росіяни катували внука і зятя»: запоріжчанка у Луцьку розповіла про окупацію рідного села.

Близькі Єгора досі не можуть повірити, що він загинув. Його маленька похресниця Злата щодня просить маму показати фото хрещеного й запитує, чому він більше не приходить у гості.

— Вона завжди вмовляла Єгора, щоб покатав її на руках. А він погоджувався, якщо Злата «поцьомає» його в щічку. Це була традиція. Тепер намагаюся пояснити їй, що він уже на Небесах, — ​ридаючи, пригадала кума військового Анна Урсатій.

Улюбленою піснею хлопця була композиція гурту «Тартак» «Я не хочу бути Героєм України, не цінує Героїв моя країна»:

«А де ж ті, яких було закатовано,

Спалено, порубано, побито, репресовано?

Де ті, що життя віддали за своє, —

Де вони є? Де вони є?!»

Тож нині друзі Захисника намагаються зробити все можливе, щоб його ім’я не забулося. Вони звернулися до міської влади з проханням перейменувати у Ковелі вулицю Толстого, де проживав Герой, на його честь. Втім, на громадське голосування чомусь винесли інший варіант. Тому закликають всіх небайдужих долучитися до інтернет-голосування на офіційному сайті Ковельської міської ради й у пропозиції на перейменування вулиці Льва Толстого (34 пункт) обрати варіант «Інше», зазначивши ім’я старшого лейтенанта Єгора Лобанова.

— Врятувавши вісьмох побратимів, він зберіг життя сотням українців. Сміливий, вірний, чесний… Ніколи не розповідав про свої досягнення. Поважав і себе, і людей. З нього хотілося брати приклад. Він дуже швидко жив… — ​розповідає друг захисника Максим Горфарт.

— Єгор був борцем за свободу. У нього не було проблем, які не вирішуються. Останнє повідомлення, яке він мені надіслав, звучало так: «Братику, треба нищити ворогів, бо якщо не ми, то хто?» — ​пригадує побратим Героя Валерій.

У боях за Україну полягли мужні сини Волині:

• Дмитро СОКОРИНСЬКИЙ – військовослужбовець із міста Володимира;
• Іван БУБАЛО – боєць із Любешова;
• Ростислав ПРОКОПЧУК – боєць із селища Маневичі;
• Петро ВИСОЦЬКИЙ – боєць із села Бужанка на Іваничівщині;
• Олег ПОЛІЩУК – боєць з міста Володимира;
• Михайло ШТИК – боєць-доброволець із міста Луцька (похоронили загиблого в селі Самари на Ратнівщині, де живе його мати);
• Петро БОГДАН – боєць із Ружина на Турійщині;
• Олександр ЦАПУК – боєць із села Самари на Ратнівщині;
• Олег КАРПІК – боєць із села Раків Ліс Камінь-Каширського району.

Читайте також: «Ракетний удар росії по Вінниці: виявили тіла 22 загиблих, лише 6 ідентифікували (Відео)».

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.