Щоб зібрати врожай, треба перш добряче із сапкою потрудитися.
Переселенці з Харкова зі свого городця на Волині вже й овочі мають
Два місяці тому героями репортажу із Переспи, що на Рожищенщині, були Ольга й Руслан Єрьоменки та Вікторія й Олександр Гусаки, які, втікаючи від війни, знайшли прихисток на Рожищенщині
Тоді, весняної пори, ми зробили знімок двох сімейств на фоні земельної ділянки біля хати, яку надали їм для проживання добрі люди. Город був ними скопаний й засаджений, засіяний. «Якщо мир настане швидко й ми, поїдемо, не зібравши врожай, то хтось прийде на готове й спасибі скаже», – такою була їхня відповідь, коли мова зайшла про те, що, може, війна недовго триватиме й поїдуть додому, не дочекавшись плодів своєї праці.
«Я вже й борщ варю зі своїх овочів»
Цими днями я зателефонувала Ользі. Була думка, що, може, жінка зі своїм сімейством уже в Харкові, бо ж багато хто повертається додому. Тож насамперед про це питаю. У відповідь почула:
– Ні, ми досі в Переспі. Місяць тому до Харкова поїхала Вікторія (рідна сестра Ольги. — Авт.) з Олександром та донькою. На роботу вийшли. Але ж місто щодня під обстрілами. Тож чоловік залишився в Харкові, а Віка з дитиною перебралися у Полтаву, де безпечніше. До неї переїхала і наша мама із району Салтівки, який зазнає найбільше авіаударів. А я дякую Богові, що ми тут. Із жахом пригадую пережите нами в лютому й березні, коли доводилося в основному сидіти в підвалі. Або те, як виїжджали з рідного міста під обстрілами.
Мені ж хочеться знати, як же той городець, який сестри з чоловіками засадили й засіяли навесні? На це зацікавлення Ольга сказала:
– Я вже й борщ варю зі своїх овочів…
Навіть якщо вони поїдуть із Переспи, то повезуть звідси спогад і про людську доброту та приязнь, із якою зустрілися тут, і ось такі вже незабутні враження та відкриття.
А щоб це були непросто слова, то жінка надіслала по вайберу вичерпний фотозвіт. На світлинах можна було побачити і тарілку апетитного борщу, і те, яку картоплю, бурячки, капусту, моркву виростили вони. Оскільки війна затягнулася, то дочекалися плодів своєї нелегкої праці. Бо це ж і прополоти треба було вчасно грядки, і в спекотні дні, на які не поскупився червень, полити, аби ті ж огірочки не засохли.
«На Волині ми почуваємо себе, як удома»
Пані Ольга з вдячністю говорить про родичів – Надію й Олексія Кузубів, які й покликали в Переспу на першому місяці повномасштабної війни. Тепло відгукується про Переспівський старостинський округ – його очільника Віктора Лук’янчука, котрий допомагав вирішувати питання, що виникали в переселенців. І про директора та вчителів місцевої школи, де син Данило навчався онлайн й одержав довідку, що пройшов курс за перший клас, тобто рік, перерваний війною, не змарновано. А ще жінка розповіла:
– Оскільки син у Харкові три роки займався футболом у клубі «Металіст», то нам хотілося, аби він і на Волині, як радили тренери, підтримував форму. Виручило те, що чоловік знайшов команду «Любарт» у спорткомплексі «Адреналін-Сіті» міста Луцька й возив туди сина. У травні Даня одержав тут першу медаль, а потім були й ще дві за успішну участь у різних турнірах. Безпосередньо в Переспі він мав можливість відвідувати безоплатно секцію тхеквондо й захистив біло-жовтий пояс.
Для самої Ольги Єрьоменко життя в Переспі, судячи з почутого, сповнене відкриттями. Вона встигла попрацювати на зборі полуниць (робочі місця переселенцям надає через центр зайнятості підприємство «Ягоди Волині», очолюване Віталієм Ішмуратом).
А одного літнього дня родичка чоловіка, яка живе в Переспі, взяла її з собою до лісу на чорниці. І жінка вперше побачила, де і як ростуть ці ягоди. Все це сьогодні дає їй підстави сказати:
– На Волині ми вже почуваємо себе, як удома…
Єрьоменків зачарувала природа нашого краю з його озерами — відпочивали на Бережистому, що на Турійщині. І навіть якщо вони поїдуть із Переспи (є задум помандрувати згодом за кордон, зокрема у Словаччину, оскільки в Харків повертатися з дитиною поки що небезпечно), то повезуть звідси спогад і про людську доброту та приязнь, із якою зустрілися тут, і ось такі вже незабутні враження та відкриття.
Читайте також: «6-річна Оля тепер зможе вперше скуштувати мамин борщ».
