Учнів Юрія Фокшея, які тріумфують на «Євробаченні», називають «фокшеєнятами» (Фото)

«Мої студенти на державному іспиті мають зіграти на 5 інструментах»

Ігор Діденчук, Віталій Дужик, Тимофій Музичук — ​сучасні зірки з міцним волинським корінням. У складі гурту KALUSH Orchestra на всесвітньо відомому конкурсі «Євробачення 2022» закликали іноземців підтримати Маріуполь та «азовців», а потім продали свій «Срібний мікрофон» (вперше в історії), щоб передати вторговані 900 тисяч доларів українській армії. Вони захоплюють слухачів репом із фольклорними мотивами та українською автентикою. А серед їхніх слухачів є один чоловік, який знає, як працювали музики, щоб грати саме так, як тепер. Це Юрій Фокшей, їхній викладач. Він називає усіх, кого навчав і навчає тримати сопілку, «мої діти». Каже, буває, й «мої калушівці».

 

 … Ми зустрічаємося з Юрієм Фокшеєм у його кабінеті в Луцькій музичній школі № 1 імені Фридерика Шопена. На стіні — ​багато грамот, а на столі — ​музичні інструменти: зозуля, окарина, телинка, пан-флейта. Юрій Євгенович по черзі бережно бере їх у руки і грає. Розказує, що його студенти на державному іспиті мають продемонструвати володіння 5, буває і 6, етнодуховими інструментами і поступають далі:

— Та професура, що в Києві викладає, мене знає. Коли мої з Луцька приходять, вони вже впевнені, що це фантастично підготовлені діти. Їх зразу розбирають по оркестрах, ансамблях. То «граючі» діти! Кажуть: «О, приїхали фокшеєнята!» Цього року знову двоє їдуть. Це гордість моя!

«Музикою я дихав з малих років, бо зростав серед полонин і вівчарів»

Запитую про його власну дорогу до сопілки. Юрій Євгенович усміхається й зізнається, що мав план стати футболістом. Займався у стрийській спортивній школі. Але отримав травму і зосередився на музиці, якою дихав з малих років, бо зростав у Карпатських горах, де вівчарі з полонин вечорами вигравали мелодії, розповідаючи своїм родинам у долині, як їм ведеться. Юрій Фокшей розказує, як розмовляти мелодією:

— На той час багато хто там грав на різних інструментах — ​на сопілці, телинці, окарині. І це не професійні музиканти — ​прості люди! Багато з них — ​вівчарі. З травня до пізньої осені вони йшли на полонину з худобою. Увечері після роботи треба було чимось зайнятися, то кожен робив якийсь інструмент. І так з родиною спілкувалися…

Професура в Києві мене знає. Кажуть: «О, приїхали фокшеєнята!»

Каже, що до музики його дуже приохочував тато, який сам мав дуже гарний голос, співав у заводському хорі. Тож Юрій після музичної школи вступив у Дрогобицьке музучилище. Цей період йому пам’ятний батьковим вчинком і знайомством з особливим викладачем:

— Петро Ванчук закінчив Львівську консерваторію. Я був ним зачарований, і саме він прищепив мені професійну любов до етнодухових інструментів! Тато ж мріяв, щоб я грав на кларнеті і на сопілці. І стратив великі гроші на кларнет. Хотів, аби син мав не вживаний, а новий. Наша тітонька з Франції вислала нам інструмент. Він коштував десь 400 карбованців, притому, що тато заробляв 120. Але оцей викладач, Петро Ванчук, переборов, щоб я таки грав на сопілці…

Згадує вчитель і свою маму, дуже працьовиту жінку, яка з волі обставин працювала з 13 років! Хіба міг він будувати своє життя абияк?

«Найбільша професійна мрія? Щоб із Києва повернувся мій учень і продовжив справу»

Навчаючись у Рівненському інституті культури, Юрій Фокшей здобув звання лауреата республіканського конкурсу гри на українських народних інструментах. Потім у нього буде ще дуже багато нагород — ​визнання його таланту й працьовитості. Серед них — ​«Відмінник освіти України», «Золота грамота Тайваню». Та настане момент — ​і він більше пишатиметься відзнаками своїх учнів, аніж своїми.

«Золота грамота Тайваню» - гордість пана Юрія!

 На запитання, як вдається йому виховати таких потужних музикантів, Юрій Фокшей відповідає:

— Був у мене випадок, коли учень прийшов непідготовленим після вихідних. Цікавлюся: «Чому не займався?». А він відповідає, що було свято. «Для вас свято, — ​кажу, — ​це ваш музичний інструмент! Дуже велике свято!».

 — От і мої «калушівці» всі дуже багато трудилися! Всі! Завжди наголошую учням, що у вищих навчальних закладах з ними ніхто так не буде займатися, як в музичній школі чи училищі… А був і такий випадок: про одного мого студента, Тараса Білінця, який тепер працює в Княгининку, після прослуховування професорка консерваторії по телефону мені сказала: «Я не знаю, що з ним далі ще маю робити».

Як опинився Юрій Фокшей на Волині? Завдяки коханню. Його дружина з Нововолинська. Тож спочатку почав працювати в Іваничах, але після того, як його гру почув Анатолій Пашкевич, тодішній керівник Волинського народного хору, музикант став грати в цьому знаному колективі… Доля підкидала йому й спокусливу пропозицію: кар’єру в Америці. Юрій Євгенович каже, що зважив і відмовився, бо тут чекали його студенти. Запитую, чи має він мрію?

 — Тут цікава річ: мої діти, коли закінчують навчання в Луцьку, їдуть до Києва, і ніхто не вертається, — ​ділиться митець-викладач. — ​То я мрію, аби таки прийшов сюди один такий мій студент, бо ж мені вже 62, хоч ще тримаюся: хочу, щоб він продовжив мою справу, щоб вона не пропала. І є учні, які вже працюють на Волині, зокрема у Торчині, Княгининку, бо раніше вчили грі на сопілці трубачі, кларнетисти, а тепер — ​професійні музики. Важливо, щоб справа жила, бо сопілка — ​направду наш український інструмент!

Юрія Фокшея називають ще й «сопілковим» лікарем. Це пов’язано з тим, що професійна гра на духовому інструменті можлива тоді, коли музикант правильно дихає. Знаний викладач розповідає, що навчає цій, здавалося б, нехитрій справі не тільки учнів: «У людей є часто проблеми із серцем, бо вони не вміють правильно дихати. Це і про ковід частково. Одна жінка казала, що не могла навіть на третій поверх піднятися – задихалася. Я їй порадив надувати кульку – за тиждень їй стало легше».

Читайте також: «Переможець «Євробачення» із Волині: «Я грав на вулицях, щоб заробити трохи грошей» (Фото)».