Пані Інна та її мама Ніна Іванівна серед квіткового царства біля їхнього будинку.
«І заради своєї мами передплачую «Волинь», вона є давньою вашою шанувальницею»
Цього разу подарунок* від нашої газети – 1000 гривень – ми доставили у Ковель: він дістався територіальному менеджеру Волинської дирекції АТ «Укрпошта» Інні Радзієвській (на фото)
«То ви з України приїхали?!»
Записуючи в редакційний бухгалтерський документ дані паспорта Інни Володимирівни (така формальність передбачена податковим законодавством), ми звернули увагу на те, що він виданий у… Сімферополі. На наше здивування: «О, то ви в Криму жили!» – жінка сказала:
– Була така сторінка в моєму житті… Я – ковельчанка. Після школи вступила на навчання в Одеську академію зв’язку. Коли одержала диплом, то ще хотілося світу побачити, тож раділа, що за розподілом потрапила в столицю Автономної Республіки Крим. Їхала за місцем призначення зі своїм майбутнім чоловіком-полтавчанином, який вчився у тому ж виші, що й я, тільки на іншому факультеті й закінчив його на рік раніше. У Сімферополі й весілля наше було, і син народився. Сім літ прожили там.
Зараз можна все прочитати в інтернеті, але коли візьмеш в руки «живу» газету, яка пахне друкарською фарбою, то це зовсім інше відчуття й сприйняття.
З роботою склалося все добре. Спочатку Інна Радзієвська працювала на пошті, згодом перейшла на приватне підприємство – виробничу компанію «Кримтел». А ось із побутом, як пригадує, були проблеми. Найперша незручність – те, що вода подавалася лише вранці і ввечері. Але людина, як зауважує наша героїня, до всього звикає, і до цього б звикли.
– Важче було прийняти інше, – каже Інна Володимирівна, пригадуючи таке: – Ми ж розмовляли українською, а місцеві – переважно російською. Якось до нас приїхали родичі. Ми з ними гуляли в міському парку, щось купували, спілкуючись між собою рідною мовою. І почули з приводу цього: «То ви з України приїхали?!». Мені було дивно: кримчани не вважали, що вони в Україні живуть. Ми були в Сімферополі під час Помаранчевої революції. Звичайно, знали проукраїнських людей, але багато було й проросійськи налаштованих. Тож жартували, що живемо ніби в тилу ворога, ще й думки не маючи про події 2014-го, коли Крим буде анексовано.
І таке «життя ніби в тилу ворога», і відсутність квартири (сім’я мешкала в гуртожитку з відповідними зручностями) значною мірою вплинули на те, що у 2008 році подружжя вирішило переїхати в Ковель.
«Хоч і випадково вибрала професію, але ніколи не пошкодувала про це»
У рідному для Інни Володимирівни місті само собою вирішилося житлове питання.
– Жили ми в будинку моєї мами, – розповідає жінка. – А куди йти працювати? Звичайно, на пошту, бо це вже знайома, рідна справа, те, що ти знаєш. До речі, після восьмого класу я вступала в педагогічне училище, оскільки мені казали, що буду доброю вчителькою, але не добрала балів і пішла в дев’ятий клас. А закінчивши середню школу, про вчительський фах уже й не думала. І професію зв’язківця, по правді, вибрала випадково (після одинадцятого класу багато хто ще остаточно не визначився з тим, чим хотів би займатися в житті), але ніколи не пошкодувала про це.
Починала Інна Володимирівна з оператора відділення, була й начальником відділу передплати, заступником начальника Ковельського центру поштового зв’язку. А тепер уже два роки вона – територіальний менеджер Волинської дирекції АТ «Укрпошта». Робота нашої героїні пов’язана з передплатою друкованих видань, зокрема й «Волині». І сама вона виписує нашу газету.
– Звичайно, зараз можна все прочитати в інтернеті, – говорить Інна Володимирівна, – але коли візьмеш в руки «живу» газету, яка пахне друкарською фарбою, то це зовсім інше відчуття й сприйняття. Я ще ж удома маю давнього шанувальника «Волині» – маму, тож і заради неї передплачую це видання. Якщо сама щось не встигну прочитати, то вона мені обов’язково розповість.
На що витратить 1000 гривень від «Волині»? Коли про це зайшла мова, то жінка не готова була дати відповідь, бо «дуже несподівано дістався подарунок – й не думала про це». Але ясно, що використає гроші на добру справу. Як розповідала Інна Володимирівна, біля будиночка в приватному секторі, в якому вони живуть тепер утрьох – вона, вісімнадцятирічний син і її мама («з чоловіком розлучились – буває так у житті»), росте багато квітів – цвітуть вони з ранньої весни й до пізньої осені. Може, поповнення їх розмаїття, в якому дуже кохається, як наголосила наша героїня, її мама, і буде такою доброю справою?..
*Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 гривні.
Катерина ЗУБЧУК.
Читайте також на volyn.com.ua: «Брат відомого українського дипломата зберіг життя усіх своїх хлопців на фронті, але загинув сам (Фото, відео)».
Читайте також: «Уламком міни зрізало, як ножем, ногу. Але врятували… «Антитіла» (Відео)».
