«Запах ганчірки, просоченої кров’ю з катівні, я довго пам’ятатиму...»

Його викрали 8 квітня на блокпосту біля Мелітополя. Хлопець їхав у складі евакуаційної колони, на одному з блокпостів автомобіль зупинили, у школяра побачили телефон, після чого його витягли з машини. Авто протримали три години, всіх, окрім сина Буряка, відпустили без пояснення причин. Очевидно, зрозуміли, що хлопець є сином очільника району.

Сам Олег Буряк на той час перебував у Запоріжжі. «У мене четверо дітей, я за всіх переживав. Двоє маленьких дітей від другого шлюбу були зі мною у Запоріжжі, двоє, старші, від першого шлюбу, — ​у Мелітополі. Тому, коли почалася війна, я хотів, щоб вони якнайшвидше приїхали до мене».

 Батько і переконав Влада спробувати евакуюватись. А до цього його син навіть виконував деякі прохання. «Були моменти, коли він мені пересилав певні фотографії техніки, людей тощо. Я відправляв це далі, а потім видаляв у себе — ​і просив Влада також це робити. У нас була домовленість: він надіслав, побачив, що я переглянув, і одразу видаляє такі знімки. Так було у березні. Ну а загалом неприємно розуміти, що ти вразливий стосовно своїх дітей: не дай Боже з ними щось станеться», — ​каже Олег Буряк.

Після полону перші 48 днів Владислав перебував у Василівському відділенні поліції, його тримали в слідчому ізоляторі в одиночній камері. «Це позбавлення можливості нормально виходити подихати, можливості спілкуватись. Кожні вісім-десять днів мені давали поговорити з татом дві-три хвилини. Біля мене стояла людина, яка слухала, що я говорив. Ну і з мамою трохи більше, максимум п’ять хвилин. На вулицю міг виходити на 15–20 хв на день максимум. Перші два тижні я не міг помитися, а речі виправ тільки через три. У камері в мене туалет не працював. Мені доводилося за допомогою миски набирати воду з крана та змивати. Годували в основному сухпайками та консервами», — ​згадує Владислав.

Рашисти беруть у заручники дітей, щоб потім вимінювати їх на своїх головорізів. 

Він каже, що до його завдань входило прибирання приміщень, зокрема тих, у яких проводили допити. За словами хлопця, до багатьох із затриманих росіяни застосовували тортури — ​били, катували струмом. Школяр повинен був відмивати плями крові. «І знаєте, цей запах ганчірки, просоченої кров’ю, я довго пам’ятатиму», — ​говорить колишній полонений.

Влад каже, щойно його взяли в полон, він одразу зрозумів своє становище. «Під час допитів запитували, як я ставлюся до війни, чи вважаю я росіян фашистами чи орками, та й взагалі, чим займаюся… Мені було страшно. Проте зберігав повний спокій. Без емоцій відповідав на їхні запитання, щоб надалі не спровокувати агресію, подальші розпитування», — ​розповідає хлопець.

7 липня стало відомо, що Владислава Буряка звільнили. Батько відмовляється детально розповідати про умови повернення сина та переговори з викрадачами. Єдине, що відомо, глава райдерж-

адміністрації мав посприяти, аби з полону повернули одну людину, в якій була зацікавлена та сторона. «Триває слідство, я не можу більше нічого сказати, аби не нашкодити», — ​коротко відповідає він на ці питання. «Це — ​якась одна зі складових російської армії. Чеченська група», — ​робить натяк Олег і відмовляється повертатися до цієї теми.

Але навіть з цих слів можна зробити сумний висновок: рашисти беруть у заручники дітей, щоб потім вимінювати їх на своїх головорізів. московія — ​це утворення, де тероризм є державною політикою. Рано чи пізно за усі свої важкі злочини росія обов’язково відповість. І справа Владислава — ​дитини, яку викрали і посадили за грати, обов’язково буде на столі у суддів.

Василь КІТ

Читайте також: «В Україні виявили 1500 ймовірних зрадників: хто вони».