«Щоб кордони були міцні»: колонка мами 4-х дітей

Пам’ятаю: чим старша дитина, тим більше вона цінує особистий простір і береже свої кордони. Що воно таке? Є визначення, що особисті межі (кордони) — ​це набір правил, які окреслюють, що є прийнятним у стосунках з іншими людьми. Батьки дуже впливають на те, як це формується і наскільки є стійким. Можливо, вам доводилося чути, що деякі люди потерпають через те, що не вміють казати «ні», приміром, допомагаючи іншим попри небажання? Це якраз викликано невмінням встановити межі. Власне, тому й радять психологи батькам у жодному разі не ображати, не принижувати дитини (не «надщерблювати» особистість), якщо сердитеся на неї або за щось «виховуєте». Це дуже впливає на її гідність, рівень самооцінки й на подальшу здатність захистити своє «я» в разі потреби. Іншими словами, сваримо за якийсь вчинок, а не за те, що «нездара», «телепень», «нечупара».

З власного досвіду знаю, що зі своїм «шкідливим» негативом до дитини легше боротися, якщо пам’ятати, що перед тобою особистість — ​не твоя власність, а розумна істота з певною вдачею, правом на помилки, яку тобі довірено супроводжувати й направляти на початку її життя. Та якщо й розібратися, то вредність хлопчиків і дівчаток — ​це частенько відсутність досвіду чи звичайнісіньке нерозуміння, що це таке з ними твориться.

Коли є домовленість, то нема потреби щоразу попереджати, а при порушенні — ​«гиркатися».

Ще один помічник — ​домашні правила, непорушні й однакові для всіх. Щось не зробила дитина з того, що заведено в родині, — ​і сама почувається ні в сих ні в тих (без зайвих докорів від старших). Приміром, моя донька знає, що вечірня прогулянка влітку має завершуватися о 20.30, а за запізнення — ​штраф. Коли є домовленість, то нема потреби щоразу попереджати, а при порушенні — ​«гиркатися». А тим паче не потрібний зайвий контроль, який діти завжди сприймають як приниження. Вони мають зростати з переконанням, що варті поваги.

Якось уже згадувала історію своєї родички, яку у випускному 11-му класі директор школи за спізнення хотів змусити присідати при всіх. Дівчина цілком слушно сприйняла цю вказівку як намагання її принизити. (Це тепер її відмову сприйняли б нормально, а два з лишком десятки років тому опиратися директору вважали нечуваним і школярі, й вчителі). Попри авторитет керівника навчального закладу вона зуміла відстояти особисті кордони.

Якщо маєте свої історії на цю тему — ​запрошую до спілкування. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама

Читайте також: ««Вчимося не кричати»: колонка мами 4-х дітей»