Політика 23.07.2022, 20:54

Громадяни «найбільш православної» країни в світі: «Хохли – нє люді»

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу інтернет-новин газети «Волинь» Олег КРИШТОФ

Тисячі церков і вбита ракетою дитина

На 2019 рік в росії налічувалось понад 38 тисяч православних храмів. На одне таке культове приміщення припадало майже 4000 населення країни-

окупанта (враховуючи мусульман, атеїстів, буддистів і представників всіх інших релігій). Такої концентрації будівель із хрестами не знайти в жодній іншій країні.

Водночас у квітні 2022-го, за опитуваннями «Левада-центру», війну проти України підтримувало 74% росіян.

Визначити взаємозалежність цих двох показників важко. Втім, вона мала б бути, адже ключові засади релігії, до якої відносять себе відвідувачі цих сакральних споруд, передбачають любов до ближнього, неприпустимість убивства, прощення ворогів. Отож виходить, що декларовані постулати фактично не мають жодного стосунку до реального життя. Тоді виникає питання: навіщо в депресивних містах і селах з розбитими дорогами й відсутністю будь-яких інших благ цивілізації вкладати кошти в позолоту куполів помпезних храмів…

14 липня після ракетного удару по Вінниці на асфальті у центрі міста лежало розірване мертве тіло чотирирічної дівчинки Лізи. Її сфотографували. А громадяни країни, в якій дуже багато будівель із хрестами, коментували ці світлини: «Хохли — нє люді», «Что с єб*лом хохли? Калібрушка в гості прілітєл?», «Что-то Львов давно нє бомбілі…»… Таких відгуків на трагедію було тисячі… Свято прийшло на російську вулицю, напевно, свічку в церкві поставили за «успєх апєрациі».

І якщо бути справді відвертим, то тішилися не лише орки. Священник УПЦ (МП) Геннадій Шкіль, який нині перебуває на тимчасово окупованій Херсонщині, у своєму телеграм-каналі, перепостив російських пропагандистів, які закликають завдати повторного удару по Вінниці. Вдумайтесь, він хоче ще раз! І таких «людей» на українській землі буде більше, адже нещодавно у Маріуполь до місцевих батюшок з УПЦ (МП) приїхала делегація від кіріла. Гості з росії дали завдання підлеглим відновлювати храми у місті, посилити пропаганду серед населення та молитися про захист війська російського…

У Рівному влада підсолодить життя 55 тисяч містян сіллю?

Скільки вам треба солі для повного щастя? Думаю, багатьох наших читачів нині обурить це питання. Мовляв, у країні велика біда і дехто взагалі не пам’ятає, коли і що востаннє їв. Втім, війна у мішку з різноманітними кривавими «подарунками» зазвичай приносить продовольчу кризу, паніку і страх.

І от недавно чимало наших земляків злякалися, що їм нічим буде посолити борщ, і змели з полиць магазинів усі пакети із «білою смертю». Така ситуація не унікальна для України. Дивно, що цього разу таким деструктивним настроям піддалися навіть посадовці.

Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я кажуть, що для дорослого мешканця нашої планети безпечно з’їсти за день не більше 6 грамів солі, тобто, за версією медиків, на рік людині треба 2 кілограми 190 грамів цього продукту.

Гості з росії дали завдання підлеглим відновлювати храми у місті, посилити пропаганду серед населення та молитися про захист війська російського…

Тут варто обмовитися, що в багатьох країнах середній показник споживання хлориду натрію значно вищий, а відповідно й більша частка населення страждає від гіпертонії, але це вже інша тема…

Нещодавно міський голова Рівного Олександр Третяк похвалився, що домовився з представниками Всесвітньої продовольчої програми ООН про постачання 120 тонн солі. Такої кількості вистачить, щоб на рік забезпечити цим товаром майже 55 тисяч мешканців міста (!). Тут не відразу зрозуміло, чому місцева влада вирішила організовано запастися саме «білою смертю», а не цукром, борошном чи гречкою (адже остання, як свідчить практика минулих кризових періодів в Україні, — найважливіша крупа на планеті). Звісно, людей налякало зниження російськими орками потужностей найбільшого в Європі виробника цього продукту — «Артемсолі». Втім, це не єдине підприємство в нашій державі, що постачає на ринок цей продукт. Суттєво збільшила виробництво з початку війни Дрогобицька солеварня. Її потужностей бракує, щоб відразу замінити на полицях артемівську сіль, однак у Європі достатньо продавців, які з радістю заповнять її нестачу на українському ринку.

Тим паче цей товар — не настільки необхідний, як, скажімо, медичні маски на початку пандемії коронавірусу. Тоді попит на них зріс у десятки разів, а відповідно — й ціни. Втім, ми бачимо, що ринок (хоч і не зразу) все вирівняв. І якщо в перші тижні карантину одноразові пов’язки продавали по 20 гривень, то за кілька місяців вони здешевшали до 2. У ситуації з дефіцитом солі це відбулося значно швидше: торгові мережі вирішили логістичні проблеми, переорієнтувалися на інших постачальників. А дехто з наших співвітчизників усе ж зробив запаси на декілька наступних років. У супермаркетах нині достатньо солі з Польщі. Водночас не забуваємо, що на складах у Рівному лежить 120 тонн «білої смерті». Скільки людей потрібно, щоб таку кількість товару просто перевантажити, вже не кажучи про те, щоб роздати його населенню? Хто це має робити? За які кошти? А головне — навіщо? Чи немає під час війни важливіших справ?

Певний профіт від цього, звісно, буде: хтось зекономить близько 20 гривень, хтось заспокоїться, впевниться, що прісної їжі споживати не доведеться, можливо навіть трішки зросте рейтинг пана Третяка, який скористався панікою навколо дефіциту солі.

Врешті, ця тема зовсім не нова. Люди з радянських часів у кризові часи купують із запасом сіль і сірники. Й цьому є певне пояснення: за час Другої світової війни ціни на цей товар у Радянському Союзі зросли майже у чотири рази. Наприкінці 1945-го «білу смерть» використовували як валюту. Але це відбувалося в умовах планової, ізольованої від світу економіки, до якої, хочеться вірити, Україна ніколи знову не повернеться.

Останні новини: