«За ці місяці евакуації ми вже відчуваємо себе волинянами»

«У Шахтарському місті знайшли прихисток 430 біженців»

— Відтоді в наших двох гуртожитках — ​у селі Будятичі та 15-му мікрорайоні в Нововолинську одночасно проживало 240–250 людей. А загалом ми дали прихисток 430 громадянам різного віку, які через воєнні дії змушені були залишати свої домівки, — ​розповіла пані Валентина. — ​Ми відразу почали шукати спонсорів, аби забезпечити приїжджих усім необхідним. І на наше прохання відгукнулося багато людей.

Оперативно спрацювали Поромівська сільська та Нововолинська міська ради. Багато допомогли парафіяни Свято-Миколаївської церкви села Будятичі та Свято-Михайлівської, що на 5-му мікрорайоні. Продукти харчування, предмети гігієни несли мешканці вулиці Панасівської, працівники Центру профтехосвіти. Переймалися прибулими, як своїми рідними. Тому й не дивно, що під час підготовки публікації у розмовах ці люди щиро дякували волинянам, до глибини душі були зворушені теплим прийомом, толерантним ставленням. Весь колектив Центру старався не лише матеріально забезпечити (постійно готували гарячі обіди), а й урізноманітнити їхнє дозвілля, аби хоч трохи відволікти від важких думок, додати оптимізму.

— Зараз менше людей залишилося жити тут, — ​продовжила пані Валентина. — ​Хтось повернувся додому, дехто побажав перебратися у квартири. Тому в гуртожитку біля головного корпусу зосталося 12 сімей — ​це 34 людини, на 15-му мікрорайоні проживають 74.

 Як пояснила директорка, невдовзі розпочнеться навчальний рік, тож потрібно підготувати кабінети, майстерні, гуртожиток. Педагоги навчального закладу проводять профорієнтаційну роботу, аби набрати учнів. Тоді вони матимуть заняття, заробітну плату. А випускникам шкіл, особливо сільських, важливо не лише те, в яких умовах здобувати професію, а й де проживати.

Зараз працівники Центру своїми силами в гуртожитку роблять ремонт. На зборах за участю керівників Поромівської ТГ (Будятичі — ​в її складі) вирішили частину переселенців найбільш вразливих груп (сім’ї з дітьми, хворі, старші за віком) залишити тут, перемістивши більш компактно на п’ятий поверх. Забезпечили усіма необхідними побутовими приладами: холодильниками, електроплитками, прасками, мультиварками, мікрохвильовками. ГО «Посмішка» допомогла обладнати дитячу кімнату.

До слова, впродовж понад трьох місяців за сприяння облдержадміністрації переселенці отримували хліб, курятину, сир тощо. Гарячим харчуванням були забезпечені до кінця червня. Потім кожна сім’я отримала продукти, з яких самотужки готує їжу.

Під час візиту в гуртожиток (доставляємо переселенцям свіжі номери газети «Волинь») його теперішні мешканці виявили бажання поділитися думками з приводу умов проживання.

«Там все розбомблено, а тут нам дали все необхідне для нормального життя»

Валерія Боднар три місяці тому прибула з Харкова разом із чоловіком і двома маленькими синами 2 і 4,5 років. Каже, що навіть не очікувала, що так щиро до них поставляться — ​обігріють, нагодують, дадуть усе необхідне. Волонтери оточили увагою і турботою.

— Наш будинок поки що вцілів, — ​каже. — ​Але бачимо, що звірства росіян не припиняються, вони далі бомблять, вбивають і руйнують. Спілкуємося з родичами, друзями, які розповідають усі ці жахіття. Нас загітували куми, котрі приїхали сюди раніше, з якими живемо тут поруч. Дітей возимо у Нововолинськ на гуртки. Нам у вас комфортно, тому й не поспішаємо від’їжджати.

Пошиття медичних сумок, розгрузок, випікання пиріжків, інших смаколиків, грошові пожертви – далеко не повний перелік корисних справ від Нововолинського центру профтехосвіти.

Олексій Селезньов, мешканець Сєвєродонецька Луганської області, після закінчення хіміко-технологічного коледжу мав іти працювати на підприємство «Азот». Війна перекреслила ці плани. Завдяки знайомству з військовими з Нововолинська та Луцька прибув на Волинь разом із мамою.

— У вас дуже гарно, — ​зазначає. — ​І люди привітні й доброзичливі, а не такі, якими нас лякали. Тут нам дали все необхідне для нормального життя. Там все розбомблене, все знищене, в тому числі й наше житло. Тому зараз ми — ​ волиняни.

Вже трохи вжилися у «західняцьку» атмосферу Валентина Кучеренко і її 15-річний внук Ростислав, які приїхали з Миколаєва. Поки її дочка Тетяна з 5-річною Олександрою поїхали на ринок у місто, найстарша із сімейства зворушливо висловлювала вдячність нововолинцям, які прийняли їх, як рідних, усім забезпечили.

Не поспішає повертатися у рідне село Заворичі Броварського району Київщини і сім’я Тетяни Куліш. Після двох тижнів окупації їй з чоловіком Володимиром і маленьким Кирилком вдалося дістатися до Нововолинська. Каже, відбудова Броварщини триває, поки що нема куди їхати. Літо точно тут пробудуть. А де житимуть далі — ​час покаже.

Нововолинський центр профтехосвіти своєю патріотичною, небайдужою позицією заслуговує найвищої оцінки. Від початку війни й донині весь його колектив працював, не покладаючи рук. Пошиття медичних сумок, розгрузок, випікання пиріжків, інших смаколиків, грошові пожертви — ​далеко не повний перелік корисних справ, якими були сповнені всі більш як 130 важких для всіх українців днів. Трьох переселенців забезпечили роботою. Але найголовніше — ​вони показали приклад справжньої безкорисливості, доброти й людяності.

… На фасаді навчального закладу — ​11 портретів Героїв- ​випускників, які загинули в період 2014–2019 років. Ще шість поклали свої голови за незалежність України в боротьбі з ненависними рашистами вже у 2022-му…

Валентина Приступа каже, що вони робитимуть усе, що в їхніх силах, аби в цьому чорному списку не додавалося молодих людей. 

 *Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також: Нововолинців та переселенців запрошують плести маскувальні сітки для українських воїнів.