Війна 21.07.2022, 19:40

«Я вже не вірю в нашу перемогу»

Василь УЛІЦЬКИЙ, редактор відділу політики газети «Волинь»

За останній час усе частіше чую цю фразу. Вимовлену, може, не так із упевненістю, як із сумнівом та втомою. Але чую

Наша родина, як і багато сотень тисяч інших українських родин, де хтось пішов на війну, день починає і закінчує із надією на звісточку (і не одну) з фронту. Тому розумію, як непросто витримати таку напругу психологічно. Важко хлопцям на фронті, нелегко і тим, хто їх стільки часу чекає і бачить звірства загарбників.

Але маємо усвідомити кілька речей.

По-перше, насправді по плану все йде не в путіна, а у нас. Хоча б тому, що зараз, на п’ятому місяці війни, після боїв на вулицях Києва і Харкова загарбання всієї України і знищення українців виглядає вкрай малоймовірним. Ви тримаєте в руках газету «Волинь», ви не перебуваєте у фільтраційному таборі чи «у підвалі», ви не депортовані, не біженець, і не на тому світі. І це реально неймовірне досягнення, якщо зважити на той потенціал, який мають москалі і маємо ми, адже часто наші хлопці фронт тримали своїми тілами в буквальному розумінні. Ми вже перемогли в тому плані, що не допустили Бучі всеукраїнського масштабу. Просто зрозуміймо це.

Ми зірвали маски з московії, і планета нарешті побачила всю диявольську суть імперії зла і більше не піде на братання з нею. Це все дає тверду надію на перемогу.

По-друге, Україна зупинила не когось там, а кровожерливу і озброєну до зубів терористичну ядерну державу, яка десятиліттями готувалась воювати із усім світом! І яка застрягла в Авдіївці. У нас надпотужний ворог, перед яким навіть не уявляю, чи могла б встояти якась з європейських держав. На жаль, сил у тої махіни ще багато, тому наївно обнадіювати себе тим, що ми закидаємо шапками цю російсько-татаро-бурято-чеченську-ітакдалі орду. Тож коли росіяни після тривалих боїв захоплюють на Сході руїни якогось міста чи села, це не привід казати «зрада», а лише важкий епізод, без яких війн не буває. Не забуваймо, що наші війська діють організовано, армія керована.

І, нарешті, стійкість українців стала сюрпризом для світу. Саме тому ми маємо таку підтримку з боку щонайменше вільних держав і якої не мали ніколи в історії. Ніколи! Нам виділяють гроші, наших жінок і дітей приймають у свої родини, і нам дають зброю. А ще ж якихось 90 років тому мільйони — вдумайтесь, мільйони (!) українців — тихо помирали від голоду під майже тотальну байдужість світу. А ще 70 років тому останні бандерівці давали свій останній бій з надією на перемогу хіба майбутніх поколінь.

Звісно, нам хочеться ще більшого, щоб прийшов якийсь всесвітній поліцейський, заарештував путіна і поклав цьому край. На жаль, так не буває. Зате є інше: за словами міністра оборони Олексія Резнікова, якщо у листопаді минулого року усі категорично не хотіли нам давати навіть «Джавелінів», то зараз ми маємо «Хаймерси», а військові льотчики готуються вчитись літати на західних літаках.

Ми зірвали маски з московії, і планета нарешті побачила всю диявольську суть імперії зла і більше не піде на братання з нею.

Це все разом дає тверду надію на перемогу.

Звісно, остаточна, стратегічна перемога буде лише після того, як московська імперія розпадеться, бажано на якомога більшу кількість шматків. Тактична — якщо виженемо орду хоча б до кордонів 24 лютого і змусимо з позиції своєї сили сідати за стіл переговорів. Якщо взагалі вважатимемо це за доцільне.

Коли це станеться — неможливо cпрогнозувати. Бо це війна, під час якої передбачення — особливо невдячна річ. Події можуть як несподівано пришвидшитись (хто вірив у стрімкий розпад СРСР?), так і затягнутись. Але головне інше, головне, що українці — і насамперед ЗСУ — вже зробили для цього максимум і продовжують робити.

Слава Україні! Слава ЗСУ!

Переможемо.

Останні новини: