Тетяна і Тарас перетворили куточок Любомльщини на французький Прованс

Нас зустрічає тендітна господиня у квітчастій сукні і так органічно вписується у цей ландшафт, що перед очима виникають асоціативні картинки із зарубіжних фільмів. Найцікавіше те, що обоє з подружжя — ​і Тетяна, і Тарас — ​народились і виросли у Любомлі, але, коли побрались, так полюбили спокій і затишок цієї місцини, що вирішили переїхати жити у Хворостів.
«Це була ідея чоловіка — ​тут оселитись, звідси родом його батько, — ​каже Таня. — ​Я підтримала. Після напруженої розумової праці він тут відпочиває душею. Спочатку ми купили хатинку в якості дачі. Згодом, коли в нас уже було дві донечки, ми знесли її і залили фундамент для нового будинку. Усі дивувались: як це так — ​виїхати з міста в село?! Живемо у Хворостові три роки. Ні разу не пошкодували…».

Зараз молода сім’я виховує трійко дітей: 7-річну Аню, 5-літню Олександру та 2-річного Тимофійка. Однак нестримна творча натура Тані не дає їй посидіти без діла у декретах. За освітою вона — ​спеціаліст із міжнародних відносин, проте ніколи не працювала за фахом, завжди шукала заняття до душі. Спочатку створювала яскраві обручі та ніжні прикраси для урочистих зачісок наречених, які продавала по всій Україні та за кордон. Згодом почала виготовляти довговічні букетики та композиції для інтер’єру із сухоцвітів. А минулого року здійснила свою мрію — ​посадила лавандове поле. Каже, мети стати бізнес-леді не має, сидіти весь день в офісі — ​не для неї. На першому плані розвиток дітей — ​загальноосвітня школа, музична, басейни. Для себе хотіла заняття, щоб і задоволення отримувати, і прибуток із часом.

 «Територію, що біля нас, ми одразу викупили, коли надумали сюди переїжджати, — ​розповідає Тетяна. — ​Тут дуже гарні краєвиди, неймовірний захід сонця, і уже тоді в мене був задум: уявляла, як ідеально сюди впишеться лавандове поле. Три роки я виношувала цю ідею. Потроху підготовлювала чоловіка. Він з радістю підтримав мене. Йому сподобалось, адже все біля хати, я вийшла через хвіртку — ​і на полі. Тут діти вільно бігають, холодок під розлогими липами, прекрасна зона відпочинку. Він бачить, що мені це до душі, а ще знає, що через рік-два буде дуже гарно — ​суцільне фіолетове поле. Тож восени минулого року я вирішила: саме час! Ми підготували ділянку, розчистили її від заростей, зорали, замовили три тисячі кущів запашної рослини…»

Садити допомагала вся родина, хоч і дивувалися із задуму Тетяни, вважаючи її ідею божевільною, та було весело. «Батькам буває важко зрозуміти забаганки молоді. Старшим не збагнути: як це так, що за красивим знімком, цікавою локацією люди готові їздити, шукати, платити. Було таке, що й місцева бабусенька запитала, що це і для чого. А коли я відповіла, що то у майбутньому для фотосесій, то для неї це було чудно, вона інтерпретувала це як зйомки для кіно», — ​пригадує Таня.

Восени минулого року я вирішила: саме час! Ми підготували ділянку, розчистили її від заростей, зорали, замовили три тисячі кущів запашної рослини.

Доглядати за лавандою вона вчилася сама. Впевнена, найкращі знання отримуєш із практики, здобуваєш досвід на своїх помилках. Хоч це і невибаглива рослина, але, як і все, потребує догляду. Важливо вберегти її від морозної вітряної та безсніжної зими. Найважче — ​прополоти бур’ян, покосити газон між рядами. Але коли твориш з любов’ю та вкладаєш душу — ​результат вражає.

Нині на території лавандового поля сім’ї Шиців можна не тільки помилуватись красою, а й організувати фотосесію під відкритим небом, влаштувати пікнік. «Хочеться, щоб відвідувачі були задоволені, тому викладаюся сповна, — ​розповідає господиня. — ​Кущики лаванди ще маленькі, тому я намагалась створити цікаві зони для зйомок. Так втілила ідею фотостудії під відкритим небом». Задум незвичайних декорацій, їх художнє оформлення та дизайн — ​результат її уяви і фантазії. Деякі предмети замовляла, деяким речам давала друге життя, шукала на горищі у бабусі, фарбувала, оновлювала, продумувала кожну деталь, дещо виготовляла власноруч.

Звичайно, на усіх вплинула війна. Сім’я Шиців не лишилась осторонь потреб і проблем, які виникли в українців. Спершу подружжя постійно їздило на міський вокзал до евакуаційних потягів із біженцями, щоб їх нагодувати. Згодом Таня організувала гуманітарний склад у Любомлі. Розповідає: «У перші дні війни до мене звернулась по допомогу багатодітна родина з Києва — ​вимушені переселенці, які знайшли прихисток у Любомлі. На моє оголошення про їх підтримку багато людей відгукнулося — ​до вечора ми зібрали все необхідне: речі, продукти, іграшки. З того часу почали організовувати допомогу. Нам добра людина дала у тимчасове користування приміщення складу. Ось уже 5 місяців, як він діє. Спершу я зі своєю подругою Галиною по черзі їздили туди щодня, зараз — ​двічі на день». За словами Тетяни, переселенців з усієї України приходило дуже багато, та й серед місцевого люду нині чимало малозабезпечених сімей, тому таким теж допомагають. «Це емоційно та психологічно важка робота. Люди зі своїми болями, історіями, з різними думками, настроями, ситуаціями… — ​ділиться спостереженнями жінка. — ​Але водночас це дуже згуртувало і жителів Любомльщини. Нам приносили безліч усяких речей: одяг, постільну білизну, подушки, ковдри, посуд, дитячі візочки, гойдалки, ходунці… І так швидко люди відгукувались на всякі потреби, ділились тим, що мають, із тими, хто потребує», — ​захоплюється своїми земляками Тетяна 
Шиць.

Читайте також: Як живуть Мельники, звідки до білорусі навпростець усього 4 кілометри.