Федось Приходько, Сергій Приходько і Валентин Зицик міряють діаметр дерева руками.
Щоб обійняти старішого дуба у волинському селі, треба 6 дорослих чоловіків
У цьому невеличкому селі на Камінь-Каширщині нині живе усього півтораста мешканців. Третина хатин стоїть пусткою, бо ж молодь тікає до міста. А ще там ростуть два кремезні дуби. Одному – 300, другому – 600 літ! Останній – один із найбільших на Волині. Окружність його стовбура на півметровій висоті становить 5,65 метра
Ледь не в кожній другій хаті Рудки-Червинської живуть Приходьки. Вкорінилося там це прізвище. Тому знайти знавця свого краю Сергія Приходька було трохи складно. Коли ж зустрілися із паном Сергієм, попросили чоловіка познайомити нас із найстарішими тутешніми жителями, а він показав нам дуби.
Обидва велетні ростуть на вулиці Центральній. Той, що на початку, — трьохсотлітній. Через кілька хат на протилежному боці — вдвічі старіший. Щоб охопити його на витягнуті руки, треба щонайменше шестеро людей. Ми перевірили.
Слухаючи розповідь пана Сергія про цікавинки з історії Рудки-Червинської, дорогою зустрічаємо місцевого мешканця Федося Приходька. Гукаю ще одного перехожого і пропоную їм разом обійняти дерево. Троє чоловіків охоплюють дуба… і рук вистачає лиш на половину стовбура. Кажуть, треба ще трьох.
Дідові Нестору не було б соромно за своїх нащадків.
За словами Сергія Приходька, село зібране з хуторів. Після війни тут організували колгосп. Назва села вказує на те, що в давні часи там добували болотяну руду, яку промивали у воді в кошиках з лози, сушили, подрібнювали, завантажували в земляні печі, обмазані зсередини вогнетривкою глиною, добавляли деревне вугілля, розтоплювали й отримували густу залізну масу, з якої виковували зброю, сокири, ножі. Цими та іншими знаряддями обмінювалися або торгували мешканці поселення на березі річки Стохід, яка служила ще й водним шляхом. Тодішніми дорогами через поселення перевозили різні коштовності зі срібла, складні побутові ремісничі вироби. Свідченням цього є знайдений поблизу Каменя-Каширського (в селі Качин) скарб, який став історичною цінністю й нині зберігається в обласному музеї.
Це дерево бачило багато на свому віку...
Історичні оповіді про село Сергій Приходько знає з розповідей прадіда Нестора. Той був дуже волелюбним і цікавим чоловіком. Мав прізвисько Вилуп. Завжди розказував щось путнє. Правнук їздив з ним до лісу косити й наслухався чимало оповідок.
Пан Сергій пригадує, як дід Нестор косив траву, а він малим 10 кілометрів їздив додому по обід для нього. Баба надоїть молока, напече пляцків і передає. Приїздить онук, а дід лежить у копиці сіна, вужі по ньому лазять, відпочиває. Перекусить і далі до роботи. А інколи старий ловив раків на озері.
Окружність стовбура дерева на півметровій висоті становить 6,65 метра.
«Впіймає жабу, обдере і кине в воду. Раки — на неї. Дід їх посмажить на вогні та й обсмоктує», — поділився спогадами дитинства Сергій Приходько.
Дід Нестор був сміливим, працьовитим — справжнім українцем, і йому б не було соромно за своїх нащадків. Нині 14 чоловіків із Рудки-Червинської на фронті — більшість із них пішли добровольцями боронити Україну від російської напасті.
Читайте також: «Безпорадні і дуже симпатичні: кому рівняни дали прихисток від війни».
