«Я для тебе життя віддав, а тобі для мене паршивих яблук шкода…»

Уявіть, що ви дружите з Марійкою. Вона має три зелених яблука. А вам цих яблук потрібен кілограм, і то червоних. І в цій ситуації мудріше було б піти на базар і купити кілограм червоних у того, хто готовий вам продати кілограм червоних яблук. Але базар — ​це так абстрактно, так далеко — ​а раптом там взагалі жодних яблук не буде? А раптом санітарний день? А Марійка — ​ось вона тут стоїть, вона класна. І ви робите сміливе припущення, що кілограм червоних яблук у Марійки все ж таки є. В глибині душі. А якщо прикласти відповідні зусилля, вона вам їх віддасть. Адже це було б дуже до речі.

Часто-густо трапляється так, що ми не до кінця чесні у своїх намірах, а в оточуючих просто немає того, що нам потрібно.

«Марійко, а хочеш, пішли в кіно?» — ​добродушно цікавитеся ви. Дівчина здивована, але вона, напевно, хоче, тим більше, що ви робите вигляд, що вам це абсолютно не важко. Ви ведете Марійку в кіно. Але після цього кілограма червоних яблук у вас не з’являється. «Що за маячня?» — ​думаєте ви і ведете її в кафе. Ви гуляєте з її собакою. Ви клеїте їй шпалери. Ви ремонтуєте її машину. І нічого не відбувається. «То що ж ти за погань така», — ​обурюєтеся ви і… пропонуєте їй переїхати до вас.

Ціна кілограма червоних яблук злітає до небес. Який там базар — ​тепер вам принципово треба отримати свої яблука саме у Марії. Ви говорите собі, що це доля. І тут вже ясно, чим справа закінчиться: прийде день, коли хтось буде кричати: «Я для тебе життя віддав, а тобі для мене паршивих яблук шкода», хтось буде ридати у відповідь: «Та немає в мене ніяких яблук, з чого ти взяв?».

Дійсно, з чого? Я свідомо не уявляю ситуацію, коли підступна Марійка старанно вводить вас в оману, тому що їй просто подобається ходити в кіно (хоча часто саме це і відбувається). Але часто-густо трапляється так, що ми не до кінця чесні у своїх намірах, а в оточуючих просто немає того, що нам потрібно: кілограма червоних яблук, бажання народжувати від нас п’ятьох дітей, потреби у спільному відпочинку, здатності говорити відверто, банально — ​любові до нас і відповідно можливості цю любов демонструвати. І це нормально. Так само, як нормально хотіти всіх цих чудових речей.

Ненормально — ​займатися рекетом, намагаючись витрусити з першої зустрічної симпатичної людини те, чого у неї немає — ​тільки на тій підставі, що «в глибині душі» у неї це, можливо, знайдеться.

Або не знайдеться. Якщо у когось щось для вас є, вона (або він) цим поділиться сама (сам).

Не з глибини душі — ​а з усієї своєї щирості.

Джерело: etwas.livejournal.com/310676.html fit4brain.com.

Читайте також на volyn.com.ua: «Разом понад 72 роки: пара з Вінниці потрапила до Книги рекордів України​».