Кохання кольору хакі: історія на вечір

У старших класах писав Каті записки. Клав їх, аби ніхто не бачив. Дівчина не знала, від кого ці любовні послання, бо були без підпису. «Засвітився», коли Каті у «друзі» нав’язувався Вадим із паралельного класу — ​хлопець самозакоханий та хамовитий. Дівчина його намагалась уникати. Але Вадим був нав’язливий. Згодом, розуміючи, що Катю він не цікавить, почав її ображати. Ось тоді Василь надавав стусанів нахабі й пригрозив: ще раз зачепить однокласницю, піде додому з розбитим носом.

Катя подякувала Василеві за допомогу. Той почервонів. І… вона здогадалася.

— Це ж ти пишеш мені записки.

Хлопець опустив очі, пробував виправдовуватися. Але Катя так приязно й симпатично усміхалася, що набрався мужності й випалив:

— Ти завжди мені подобалась.

Відтоді й усе почалося…

Вони були різними. Катя — ​відмінниця, улюблениця батьків та вчителів. Її ставили за приклад. А ще — ​красуня. Василь — ​міцний здоровань, для якого найцікавішим предметом була фізкультура. Хоча вчився не найгірше. У Василя була лише мама. Тато їх покинув, щойно малому виповнився рік. Василь для матері був світом і Всесвітом. І гарним сином. Навчився готувати деякі страви, допомагав на дачі.

— Якби ти краще вчився, вступив би на факультет фізичного виховання, — ​казала мама.

— Я кухарем буду.

— Жартуєш?

— Ні.

— Я перечекаю всіх її короткотермінових залицяльників, — ​жартував Василь.

Катя з Василем то зустрічалися, то розсталися. Він інших дівчат не шукав. А в неї були короткочасні романи.

— Я перечекаю всіх її короткотермінових залицяльників, — ​жартував Василь.

Так воно й було. Після школи Катя вступила до вишу, навчалася на фармацевта. А Василь здійснив свою мрію — ​опановував майстерність кухаря.

— Це не чоловіча професія, — ​мовила Катя.

— У найзаможніших та найвідоміших людей планети кухарі — ​чоловіки, — ​захищався Василь.

— Ти наче зібрався на роботу до мільйонера чи кінозірки…

— Я буду готувати для тебе.

…Батьки Катерини знали про Василя і не були в захопленні від доньчиної закоханості. Щоправда, не вірили, що з тієї любові витанцюється щось серйозне.

Василева мати також у це не вірила. Бачила, як страждає син після чергового скандалу з Катею, і тихо ненавиділа дівчину.

…Василя взяли до армії, а Катя закрутила роман із розлученим чоловіком. У нього був син. Хлопець жив із матір’ю, але на вихідні батько забирав його до себе.

Гучного весілля не робили — ​лише скромну вечірку. Так захотів наречений. Тепер Катині батьки ладні були терпіти Василя замість нелюбого зятя. Василеві ж світ був немилий від такої новини. Зате раділа мати.

— Бачиш, яка вона. Певно, на добро свого обранця поласилася.

— Мамо, Катя не бідна. І не осуджуй її…

Невдовзі виявилося, що цей шлюб був помилкою. Чоловік ревнував її до всіх і всього, навіть до модних одяганок. Його син поводився виклично, хамив. Перетворював вихідні на пекло. Чоловік своєму чадові в усьому потакав і звинувачував Катю, що не може знайти ключик до серця семирічної дитини.

Катя декілька разів обмовилася, що не проти народити власне дитя. Але чоловіка це злило: мовляв, яка з тебе мати?

Врешті ці дивні стосунки закінчилися розлученням.

…Василь працював у ресторані. Він справді був хорошим кухарем. Катя давно його не бачила. І не могла набратися сміливості, аби зателефонувати. Соромно було розповісти про неприємні перипетії свого особистого життя. Зустрілися випадково. Біля ресторану, де працював Василь. Катя зауважила: він без обручки.

— Як ти? — ​мовили в один голос і розсміялися.

Їй відлягло від серця. Все розказала. Василь вислухав.

— Чого ж ми стоїмо перед дверима? Я працюю в цьому ресторані. Правда, нині в мене вихідний. Зайдімо. Тут смачно готують.

— Дякую. Я знаю. Але не знала, що ти тут…

Опісля гуляли містом. Згадували однокласників. Катя напівжартома запросила Василя при нагоді зайти в гості.

— Може, приготуєш щось смачне, бо я, відверто кажучи, не віртуоз на кухні, — ​усміхнулася.

— Не хотів би мозолити очі твоїм батькам.

— Я живу окремо…

Вона ніколи не почувалася такою щасливою. Цілувалися, мов підлітки, ні на кого не звертаючи уваги.

Василь іноді навідувався до Каті. Чаклував на кухні. Разом обідали або вечеряли. Проте ніколи не залишався на ніч.

Василева мати бачила, як змінився син. Почувши якось телефонну розмову, зрозуміла, хто є причиною синових змін.

— Знову вона?..

…Коли ворог напав уперше, Василь пішов захищати країну. Мати його не спиняла, не відмовляла, лише з сумом подумала, що так і не встиг створити сім’ю.

Катя просила берегти себе і швидше повертатися.

— Я мушу бути там: і готувати, і воювати. Не хвилюйся. Все буде гаразд.

Вона хотіла сказати, що чекатиме, але промовчала, згадавши своє невдале заміжжя. Вже раз, перед армією, обіцяла дочекатися.

…Минав час, та не минала війна. Василь повертався додому і згодом знову їхав на буремний Схід. Тепер він інколи залишався в Каті. Мати вже змирилася, що син не може позбутися тієї облуди. Так називала Катю.

— Розпишіться вже нарешті, а то зі школи водитеся, а толку нема, — ​радила Василеві.

Він не проти. Але Катя… Коли говорив їй про це, сказала:

— Закінчиться війна, і вже тоді…

…Василь був на Сході, коли ворог пішов великим наступом на країну. Плакала мати. І сумувала Катя. Докоряла собі: чому відкладала заміжжя з Василем? Адже кохає його. І він, крім неї, нікого не бачить. Вони могли бути щасливими. Виховувати хлопчика або дівчинку. А може, двійко дітей. І від тих думок ставало ще гірше.

…Василь приїхав додому на початку літа. Ненадовго. Ця страшна війна за короткий час посріблила його скроні. Виглядав старшим.

Не зателефонував Каті, вирішив зробити сюрприз. Прийшов до неї на роботу. Вона ніколи не почувалася такою щасливою. Цілувалися, мов підлітки, ні на кого не звертаючи уваги.

— Катю, давай розпишемось. Вже! Тепер це можливо…

— Але ж я… на роботі. І в сукенці кольору хакі.

— Я також не в костюмі, а у військовій формі. Паспорт маєш?

— А як же тепер без нього?

— Дівчата, — ​гукнув до Катиних співробітниць, — ​ми йдемо одружуватись!

В аптеці їм аплодували. А літню відвідувачку це зворушило до сліз.

— Кохання кольору хакі, — ​тихо мовила дівчина із написом «Волонтер» на футболці…

Читайте також: Про Любов і Війну: Шепотів доньчине ім’я…