Під час окупації тренувався на городі — ​і виборов бронзу Чемпіонату світу! (Відео)

Жоден спортсмен на планеті, напевне, не готувався в таких жахливих умовах до головного легкоатлетичного форуму року, як він. 24 лютого Андрій Проценко опинився в окупації у селі під Херсоном. А вирватися на вільні українські землі йому із сім’єю вдалося лише через 40 днів. Весь цей час він тренувався буквально на городі за допомогою підручних засобів.

У розмові з журналістом «Української правди» Андрій Проценко зізнався: «Мені допомогла злість на росію. На те, що вона накоїла такого лиха в нашій країні. Чесно кажучи, я був серед тих, хто до 24 лютого вважав, що в нашому столітті таке неможливо».

«Замість спортивних снарядів використовував металеві прути»

«Коли дізнались, що почалася війна, зібрались і поїхали в село, на інший берег, ближче до Криму. Там у батьків була наша донька. Через кілька годин стало зрозуміло, що росіяни вже на мосту, тому кудись виїжджати на той момент не наважились. І врешті провели в селі більше місяця.

На той час великих проблем із їжею не було. Фермери, які вирощували овочі, роздавали їх, кому треба. Пекінську капусту, наприклад. У підвалі мали картоплю та інші запаси. Спочатку все було нормально, ціни в магазинах та на ринку ще не зросли.

Перший тиждень я не тренувався. Взагалі нічого не робив. Лише читав новини, розмірковував, що ж далі. Не думав взагалі, що треба готуватися до змагань. На той момент нічого не було зрозуміло.

Замість штанги була труба, на яку по краях чіпляв колеса, корегував вагу. Але максимально міг начепити лише 70 кілограмів.

Навіть коли я почав тренуватися, робив це тільки для того, щоб відволіктись від війни, від усіх цих новин, які пригнічували. Нічого не хотілось. Треба було себе примусити менше заходити в інтернет, у соцмережі, щоб міцніше спати (усміхається — Авт.). Ночами бувало гучно. Ховалися по підвалах. Всяке траплялося…

Для тренувань я використовував усе, що було в мене в селі. Були металеві прути, які встромляли в землю, накривали плівкою та використовували для вирощування ранніх овочів. Я брав ці прути замість спортивних бар’єрів, перешкод. Замість штанги була труба, на яку по краях чіпляв колеса, корегував вагу. Але максимально міг начепити лише 70 кілограмів…

Російські військові з’явилися в нашому селі десь через два тижні. Вони зайняли сільський Будинок культури, позаганяли техніку. Патрулювали вулиці. Шукали військових, атовців. Якось вони дізнавалися, куди і до кого їм треба…

Коли з’явилась надія виїхати, спочатку ми зуміли добратися до Херсона, а звідти поїхали на Кривий Ріг через Снігурівку… Дорогою було сім блокпостів. Роздягатися на них росіяни не просили. Татуювань не шукали. Та й у мене немає татуювань».

«Життя – ​найголовніше,  що може бути. Не гроші»

«Моя родина зараз у Польщі. Я шукаю їм житло, бо наразі повертатися нема куди. Залишаємося тут. Поки є можливість, буду тренуватися. Попереду комерційні старти та Чемпіонат Європи у Мюнхені…

Думаю, все у нас буде добре. Всі ці місяці я казав: «Сподіваюсь, що буде». Але казав так не тому, що не впевнений. А тому (пауза — Авт.), щоб не наврочити.

Головне, чого мене навчило 24 лютого: життя коротке. І життя — ​найголовніше, що може бути. Не гроші.

Ми всі будували плани на майбутнє. Я, наприклад, будував дім. Але все це залишилось позаду. Тепер з’ясувалось, що твоє майбутнє — ​це те, що є з тобою: дружина, діти та невелика валізка з речами. Який сенс планувати далеко? Треба жити нинішнім днем і радіти тому, що в тебе є».

До речі

Особистий рекорд легкоатлета Андрія Проценка — ​2,40 метра. А рекорд світу зі стрибків у висоту тримається майже 30 літ — ​2 метри 45 сантиметрів. Його 1993 року встановив кубинець Сотомайор Хав’єр.

Джерело: pravda.com.ua.

Усі стрибки Андрія Проценка на Чемпіонаті світу-2022:

Євген РУДЕНКО.

Читайте також на volyn.com.ua: «Волинянка вчетверте стала чемпіонкою світу з параканое».