«Світ вміщається весь на дні рюкзака солдата». Колонка Петра ПОРОШЕНКА

Гліб Бабіч — ​воїн і поет. Любив Україну понад усе. «Не вмирай за неї — ​вбий за неї!», — ​це також його слова. Десятки знищених орків, в цілому — ​шість років на фронті, п’ять ротацій. Здавалося б, береженого й Бог береже. Тому звістка про загибель Гліба розірвала вечірню тишу, неначе грім — ​ясне небо…

Гліб Бабіч очолював «Брати по Зброї» і залишиться у моїй пам’яті найкращим побратимом. З того часу, як познайомилися з ним у Катеринівці в 2018-му — ​на позиціях 10-ї Гірсько-штурмової бригади.

Важко. Дуже важко втрачати близьких людей… Гліб Бабіч один із моїх найближчих… Складно сказати про війну ємніше, ніж вмів вимовити він.

Глибоко, талановито і до самої суті… В пам’ять про Гліба прошу прочитати один з останніх його постів-оповідань про війну. Гліб заслужив на нашу увагу (вірш опубліковано на фейсбук-сторінці 53-річного Гліба Бабіча 24 липня, а загинув воїн і поет — ​28-го. — Ред.):

«Коли смерть присяде на бруствер, спитає — ​«Ну що тут ти?»

Гліб БАБІЧ

«Коли смерть присяде на бруствер, спитає — ​«Ну що тут ти?»
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога — ​вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом — ​зАвжди прямий канал.

Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо — ​«Прийняв. Тримайтеся, пацани».
Решту слів не почую. Бо знову накрив «приход».

Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки — ​без декларацій і мит.

Навіть янголи завмерли в небі — ​ як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати —  снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.

А над нами небо луснуло наче  віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.

«Що там, брате? Прийом? — ​Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!»
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…»

Так. Все точно не дарма. Ми вклоняємось Героям… І мусимо перемогти! Світла пам’ять тобі, друже Глібе… 

Читайте також: «Катування військового та обстріли в Оленівці. Чого добиваються рашисти».