«Думав, не виживу»: волинянин розповів про поранення у Волновасі і повернення на службу

Волинянин Дмитро Клекоцюк, старший сержант Держприкордонслужби з перших днів повномасштабного вторгнення боронив Донбас: служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування.

Про це повідомляє Суспільне. 

«От зараз я прямую в наряд і у мене таке, що зараз щось прилетить, десь може бути постріл. Страшно, бо я не можу звикнути, що не стріляють і немає таких бойових дій», – говорить боєць.

Про те, що 24 лютого в Україні розгорнулася повномасштабна війна, Дмитра Клекоцюка повідомила дружина: «Збудила о третій ночі і каже: дивися, на передовій усе світиться від вибухів. Я вийшов на балкон, виглянув і зрозумів, що почалася війна. Буквально через пів години до мене передзвонив начальник і сказав прибувати на відділ, щоб далі оперативно висуватися на оборону та охорону міста Волноваха».

Втрачав свідомість, нічого не бачив і не відчував ніг, тож подумав, що ноги йому відірвало. 

На той час чоловік уже служив в складі першого прикордонного загону міста Маріуполь, коли його підрозділ вів ближні бої під час оборони Волновахи. Це місто – побратим Луцька. Зі слів Дмитра Клекоцюка, оборону військові зайняли в старому гуртожитку.

«Було дуже страшно. Перші вибухи, гради. Перший раз побачив, як помирають люди. Перший раз стріляв у людину, було дуже тяжко. Але, як сказали: або ти, або тебе. Як ми приїхали на захист міста, Волноваха була ще ціла», – каже прикордонник.

Після того, як минуло чотири-п'ять днів, розповів чоловік, Волноваха була вщент розбомблена: «Це був жах, що зробили з містом. Місто було розвалене. Будинки усі горіли, багато постраждало цивільних людей, військових».

6 березня, коли вибивали ворога з території залізничного вокзалу Волновахи, Дмитро отримав численні осколкові поранення і контузію.

«Я пам’ятаю спалах і вибух. Далі мене відкинуло, очі осколками заліпило. Я нічого не бачу, повзу. Просто повзу на руках і потім ще один вибух! Я думав, що все, вже не виживу після цього. Потім мене хтось за бронежилет тягне. Це був мій начальник застави», – каже старший сержант.

Після поранення військовий пробув у підвалі ще добу, перш ніж його змогли вивезти до лікарні. Дмитро Клекоцюк каже: втрачав свідомість, нічого не бачив і не відчував ніг, тож подумав, що ноги йому відірвало. Сподівання втрачалися, каже боєць, однак 7 березня до їхньої позиції підійшли військові 53-ої бригади.

 «Нам треба іти вперед і вперед. Ми стільки людей втратили, і військових, і цивільних, стільки міст знищених. Треба йти до кінця!

Дмитра вивезли спершу в Курахове, потім у Покровськ, а згодом – у Дніпро. Бійцеві частково зробили пересадку шкіри на обличчі, витягнули всі осколки. Після операції і лікування у госпіталі чоловік повернувся на фронт: спершу півтора місяця воював у місті Курахове Донецької області, згодом відправили на ротацію у Черкаси. Пізніше чоловік пройшов додаткове лікування в госпіталі в Києві.

«Я ж хлопців не покину, поїду до них. У місто Курахове – теж обстріли, прильоти, артилерія, гради. Потім я написав рапорт на переведення у зв’язку з пораненням і сімейними обставинам. У мене жінка вагітна», – розповів прикордонник.

Поки Дмитро Клекоцюк боронив Волноваху, дружина теж перебувала на лінії фронту у селищі Новотроїцьке Херсонської області. Виїхати евакуаційним коридором змогла 11 березня.

«Я чекаю, найголовніше сина, син у мене народиться у серпні. Це для мене найголовніше. Я за це найбільше переживаю, щоб родився здоровим», – зазначив військовий.

Дмитро Клекоцюк зазначив: хоче боронити державу й здобувати перемогу. «Нам треба іти вперед і вперед. Ми стільки людей втратили, і військових, і цивільних, стільки міст знищених. Треба йти до кінця!» – додав прикордонник.

Читайте також: Працівники селищної ради на Волині купили машину для військових