«Треба, шоб тісто від рук одліпало, тоді вже можна накрити, шоб рухалося...»
У 100 років волинянка напекла хліба для 2 синів, 8 онуків, 15 правнуків та 6 праправнуків (Фото, відео)
28 липня, проживши рівно століття на цій планеті, найстаріша жителька села Кухарі Ковельського району Надія Ярмолюк одягла найкрасивішу хустину й підперлася «святковою» палкою, бо ж знала, що привітати її приїде чимала родина (для віншування ювілярки навіть спеціально звели великий шалаш). Бабуся чекала гостей на лавочці під хатою. У цей день вона згадала про свою молодість: як заміж виходила, на полі працювала і… від німців ховалася. Все життя жінка молилася, щоб діти не знали війни, а нині повірити не може, що жахіття повторилися
— Мамо, почалася війна…
— Як вуйна?.. Господи! Тіко жити добре почали… Нашо знов те горе?
Це діалог Надії Гордіївни із сином Олексієм Петровичем, який наважився 24 лютого розповісти матері трагічні новини. Вона ж добре знала, що означає ця звістка: коли розпочалася Друга світова, їй було всього 17…
Дівчина тоді не розуміла, чому один схиблений диктатор взявся воювати з усім світом. Їй просто хотілося жити й… кохати. Адже приблизно в цей час вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Петром, який працював конюхом у колгоспі. Каже, що у ті часи було не до тривалих залицянь, тому з весіллям пара вирішила не затягувати. Згодом у них народився син, а потім ще один. За словами Надії Гордіївни, щоб прогодувати дітей, чоловік до ночі працював на фермі, а вона трудилася в полі. Коли ж завагітніла втретє, роботи стало ще більше.
— Теї ночі мені наснився чоловік у шапці, яка яскраво сяяла, і сказав, шоб не нарікала на життє. З того часу не давала собі опускати руки, — пригадує бабуся.
Треба було десь брати гроші, тому на останніх тижнях вагітності била колгоспний льон. Це спровокувало передчасні пологи: вдома на печі жінка народила дуже слабкого синочка. А через годину… ще одного. Була налякана: не здогадувалася, що можуть бути близнята…
— Теї ночі мені наснився чоловік у шапці, яка яскраво сяяла, і сказав, шоб не нарікала на життє. З того часу не давала собі опускати руки, — пригадує бабуся.
Не здалася Надія Гордіївна і після ранньої смерті чоловіка-фронтовика, якого раптово забрала хвороба. Тоді, окрім дітей, на її плечі лягло ще й чимале господарство.
— То бурякє полола, то жито жала… На обід бігла додому синів годувати, корови доїти, свиням варити… Потім знову на поле, — каже пані Надія.
Читайте також: «У волинських лісах перш ніж збирати чорниці, треба промовити магічну фразу» (Фото, відео).
Коли діти підросли, наша героїня нарешті відчула, що може трохи передихнути. Втім, доля продовжила випробовувати її на міцність. У 35-річному віці на польових роботах трагічно загинув старший син. Згодом не стало і наймолодшого, одного з близнюків. Вона важко переживала втрати. Втім, зневіритися не давали восьмеро внуків. Для них вона продовжувала працювати на землі, поратися по господарству, а ще — пекти хліб за старовинним рецептом.
— Мама навчила мене тісто місити. Вперше сама пекла, коли відправила чоловіка на роботу і зрозуміла, що в хаті нема що їсти. Нагріла води, всипала муки, замісила. Пекла на черені, або листок капусти підкладала під кожен буханець… — пригадуючи це, Надія Гордіївна ніби помолодшала. Вона взяла мої руки у свої й почала показувати, якими рухами виймала свіжоспечені булки з печі.
— Треба, щоб тісто від рук «одліпало», тоді вже можна накрити, шоб рухалося. Перед випіканням — хліб перехрестити, а коли буде готовий, помазати зверху водою. Потім викласти на стіл і теплими рушниками накрити, щоб булки були м’які, — каже бабуся.
За словами внучки Ольги Польчук, бабуся все життя сама пекла хліб для великої родини. Лише останні кілька років їй почали допомогати рідні. Втім, у день свого 100-річчя жінка вирішила знову замісити тісто самотужки. Ми порадили борошно з фірми «ВІЛІЯ», яка в ці місяці дуже багато допомагає фронту і навіть примірники газети «Волинь» доставляє на передову.
…Поки внучки розпалювали піч, ювілярка одягла фартух і пошкутильгала до посудини з борошном. Влила у неї сироватку з дріжджами і почала завзято вимішувати. Дзенькання тіста об мідницю розбавляв лише монолог бабусі: «Ще трошки лий води. Лий-лий, отако місити треба. Олії не лий… Хватить. Во ім’я Отця і Сина…»
Читайте також: «Найспівучіший боєць Юрій Городецький захищає Україну разом із батьком та дружиною» (Відео).
Я слухала Надію Гордіївну дуже уважно, бо ж старша за мене у п’ять разів жінка вчила не лише випікати хліб:
— Чоловіка вибирай, щоб не пив.
— Трудися, належатися ще встигнеш.
— Секрет довголіття не розгадуй, бо сто років людині забагато…
Щоправда, 8 онуків, 15 правнуків та 6 праправнуків дуже тішаться, що їхня бабуся дожила до такого поважного віку. Вони живуть у Кухарях та в Ковелі, а дехто з правнуків уже навчається у столиці та у Львові. На свято приїхали всі. Привітати ювілярку прийшов також сільський голова Віктор Ковальчук разом із колегами. Втім, найраніше прибули сини Надії Гордіївни Олексій та Віктор.
— Наша мама — найкраща в світі. Вона заради нас все життя на полі провела. І досі в хаті не можемо втримати. Вийду на город, а вона кропиву рве. Та ще й потім скручує і пускає на січкарню. Буває, і свиням дасть, і ще корову виведе, — розповідає пан Олексій.
— Цінуємо маму. Вона завжди давала мудрі поради. На жаль, на її старість знову випала велика війна, тож найперше нині побажали їй миру, — додав молодший брат Віктор.
А бабуся, коли ми з нею знову завели мову про війну, перехрестилася і сказала:
— Колись чоловіка з хронту чекала, молилася. Вернувся живий, але ранєний. А типер щоднє Господа прошу, аби всі хлопці нашиї живиї-здоровинькі повернулися з вуйни...
Ірина КРАВЧУК.
