Розшукали сина у ворожій державі завдяки допису в соцмережі

14-літній Сергійко Сорокопуд і тепер виглядає так, як людина, яка пережила великий не тільки фізичний, а й психологічний стрес. Близько двох місяців неповнолітній хлопчина провів у чужій країні, куди росіяни привезли його в напівнепритомному стані. Рідні розповідають, що Сергій уже думав, наче його покинули назавжди.

А починалося все так: під час окупації села Ягідного на Чернігівщині Сергій разом з усіма 10 діб провів у шкільному підвалі, куди московити зігнали понад 350 жителів. 13 березня його з сестрою випустили на поверхню — ​«подихати й сходити за окропом». У цей момент за кілька сотень метрів упав снаряд. Уламок розрізав хлопцеві спину від плеча до пахви на 20 сантиметрів та зламав два ребра.

 «Дуже боляче було, впав, кров з рота йшла, непритомнів майже, але підбігли люди і забрали мене та відвели до рускіх в медпункт», — ​згадує хлопець. Ніч Сергій провів у тому ж підвалі. Йому потрібна була операція, тому росіяни вирішили перевезти його до польового госпіталю у село Вишневе. Мама хлопчика про біду нічого не знала, бо дуже погано почувалася через життя в підвалі: їй постійно бракувало повітря. Рідні вирішили не казати їй ще про одне лихо. Супроводжувати пораненого Сергія вирішила старша сестра Аліна, однак її не взяли. «Він вже стояв біля машини, замотаний у ковдру, в крові. Росіяни сказали, що забирають його. Говорю: «Я поїду з ним». А вони відповіли, що для мене нема місця. Кажуть: «Ти нікуди не їдеш». То ми йому заховали свідоцтво про народження під ковдру».

Дуже боляче було, впав, кров з рота йшла, непритомнів майже, але підбігли люди і забрали мене та відвели до рускіх в медпункт.

Далі разом із пораненими російськими солдатами, пригадує Сергій, його гвинтокрилом транспортували аж до білорусі. Хлопчину поклали в лікарню для дорослих у Гомелі. Там його оперували, згодом лікували майже місяць, а тоді перевели в дитячу. За наступні чотири тижні він переніс ще дві операції. «Спочатку розкрили рану, дістали дрібні уламочки, потім знову зашили. А друга операція — ​це вже пересадка шкіри з ноги», — ​розповів хлопець. Увесь цей час він не знав, що з його рідними, а ті й гадки не мали, де його шукати.

На превелике щастя, першу інформацію вони знайшли завдяки соцмережі: натрапили на пост гомельської медсестри, в якому та описувала, що у її медзакладі лікується їхній Сергій.

Повідомлення, поширене користувачами соціальної мережі, виглядало так: «Сорокопут Сергей Викторович, 24.10.2007 г. Из села Ягодное Черниговская область… Родители возможно в Ягодном. Распространите пожалуйста, чтоб родители знали, что мальчик жив». Медсестра зазначила й номер для зв’язку…

 На той час українська армія уже вигнала окупантів, люди змогли вийти з підвалу. Відтак мама Сергія одужала і разом з усіма переймалася пошуками. Про перший зв’язок із сином Світлана Сорокопуд і досі не може згадувати без сліз: «Він плакав, і я плакала… В нас інтернет не ловив, ми по городах бігали, аби з ним поговорити. Він питав: «Ви мене кинете?». Ну як, кажу, ми кинемо? Ми тебе заберем, почекай».

Закордонні документи мала з усіх тільки сестра Аліна, тож за сприяння правоохоронців області стала готуватися в дорогу. На біду, дівчина захворіла на вітрянку, і повернення довелося відкласти аж на 2 довгі тижні.

 Начальниця відділу ювенальної превенції поліції Чернігівщини Оксана Огненко згадує, що білоруські медики пішли їм назустріч та притримали хлопця у лікарні: «Якби його перевели до санаторію чи закладу інтернатного типу, то було б набагато важче звідти його забрати».

Шлях Аліни до Гомеля, який від Ягідного за 130 кілометрів, тепер лежав через Польщу до білоруського Бреста, потім до столиці — ​Мінська. Звідти вже до Гомеля. На зворотному шляху Аліна із Сергієм вирішили ризикнути й спробувати пройти через білорусько-український кордон у Волинській області. Правоохоронці були готові до різних сценаріїв розвитку подій. Тісно співпрацювали із прокуратурою області та прикордонниками. Аліна згадує, що й наприкінці подорожі мали сюрприз: «На кордоні з білоруського боку ми години три провели, бо з випискою було непорозуміння: там було написано «Слава Україні!». Тобто лікар був українець, і він так красиво підніс все, але не подумав, що доведеться перетинати кордон країни-агресора… Нам спочатку не повірили, коли все пояснили, й дуже довго все перевіряли. Потім пішки близько двох кілометрів ішли, а там нас зустріли поліцейські».

Нині Сергійко Сорокопуд оговтується і міркує, чи вдасться повернутися йому до заняття улюбленим видом спорту — ​боксом.

За матеріалами «Суспільне Чернігів».

Олена КАЛЕНЮК

Читайте також: Софія Ротару в рідному селі оголосила «бій» путіну