Кочегар, який закидав москалів ракетами

Не можна було вигнати з кабіни

Олександр — ​уродженець Коломийщини, був майором та начальником розвідки штабу 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова. У перші дні повномасштабної війни мав не один десяток вильотів на різних напрямках фронту і демонстрував неймовірні результати.

У колективі воїн-авіатор мав бойовий позивний Кочегар: «Як кочегар завантажує паливо в топку локомотива, так і Олександр закидав москалів ракетами і бомбами. Був на всі сто відсотків на своєму місці! Де він тільки не спалював окупантів! — ​сказав одногрупник Олександра в інтерв’ю «Армія Інформ». — ​Детально вивчав літаки, їхнє озброєння, особливості застосування, пам’ятав характеристики усіх боєприпасів — ​справжня ходяча енциклопедія з бойового застосування».

Побратими Олександра по захисту українського неба пригадують, що хлопець був одним із кращих воїнів, йому можна було довірити найскладніше завдання і бути впевненим, що він впорається. Олександр не просто обговорював із побратимами переозброєння Повітряних сил, а й капав на мізки колегам, які поїхали до Вашингтона: «Давайте вже вирішуйте, просіть, пояснюйте, що нам потрібна сучасніша техніка. Запитайте в американців, чи можуть вони допомогти із тим, а чи можуть те…». Кукурба був «на усю голову» штурмовиком, навіть полковників навчав бойових прийомів! Практично не можна було вигнати з кабіни. З такими людьми штурмова авіація просто не може не розвиватись», — ​кажуть його бойові побратими.

Перед загибеллю забув удома іконки

Та іншу сторону життя Олександра Кукурби, цивільну, ніхто не знає краще, як його мама, з якою журналістам теж вдалося поспілкуватися. Жінка розповіла, що народила Сашка на власний день народження, і до сьогодні вважає, що це був найкращий подарунок у її житті.

У родині Кукурб не було льотчиків чи військовослужбовців, однак амбітний Сашко ще в шість років заявив про свої плани на майбутнє — ​і про жодні «але» не могло бути мови.

«Коли Сашко заговорив про військовий ліцей, – каже мама, – я обережно натякала, що «не потягнемо»… Але що зробиш? Син так загорівся цим бажанням! Позичила 3 тисячі гривень, та й поїхали до столиці»…

Молодий льотчик неохоче обговорював тему війни з мамою, навіть про отримання звання Героя жінка дізналася від односельчан.

«Лиш під час невеликої відпустки, в яку приїхав за два тижні до загибелі, поділився, що до ювілейного сотого — ​кілька польотів… Війна була в нас темою-табу, та й я не лізла синові в душу, головне було відгодувати улюбленими смаколиками, аби відпочив нормально. Остання розмова з ним була такою буденною — ​про скошену пшеницю та консервування яблук…» — ​ділиться спогадами мама Героя.

Те, що з Олександром щось сталося в бою, мама відчула одразу.

Коли Сашко заговорив про військовий ліцей, я обережно натякала, що «не потягнемо»… Але що зробиш? Син так загорівся цим бажанням! Позичила 3 тисячі гривень, та й поїхали до столиці…»

«Коли син чотири години не виходив на зв’язок, я зрозуміла, що щось недобре. Бо так надовго він не пропадав. Чомусь одразу пригадалось, як, від’їжджаючи після відпустки, син випадково залишив удома маленькі іконки, які раніше були в його документах. Мучить це мене дотепер: треба було їх поштою відправити», — ​пригадує мама Кочегара.

Президент Зеленський у відеозверненні повідомив, що Олександр Кукурба був одним із найбільш ефективних українських військових льотчиків.

Хлопець загинув 26 липня у Дніпропетровській області. Йому було 28 років.

Під час повномасштабного вторгнення військ росії в Україну Олександр Кукурба виконав 100 бойових польотів. Йому вдалося знищити понад 20 танків, приблизно 50 броньованих бойових машин та понад 300 російських окупантів.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ, armyinform.com.ua

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Олександр САМЧУК – боєць із села Привітне на Локачинщині;
Валерій ФЕДЮК – боєць із Луцька;
Ярослав КРАГЛИК – військовослужбовець із села Ворокомле Камінь-Каширського району;
Дмитро НОСОВСЬКИЙ – боєць із села Оленине Камінь-Каширського району;
Ярослав ВОРОБЕЙ – боєць із міста Ковеля;
Роман ЮРЧУК – боєць із Нововолинська;
Олександр ОНІЩУК – військовослужбовець із села Чорниж на Маневиччині;
Ігор СТОЛЯРУК –  боєць із села Гірка Полонка Луцького району;
Мар’ян БабарикА – боєць із села Старий Загорів на Локачинщині.

Читайте також:  Волинський військовий розповів, як пережив дві клінічні смерті та повернувся до життя