«Цінуймо ж скарб, який маємо…»
Коробка, наповнена поцілунками: історія для душі
Якось один чоловік покарав трирічну донечку за те, що вона змарнувала рулон золотистого обгорткового паперу
У ті дні грошей у сім’ї було зовсім мало, тому він вибухнув гнівом, коли побачив, як дівчинка намагалась загорнути в цей папір коробку, щоб покласти її під ялинку.
Однак наступного ранку донька принесла подарунок своєму батькові і сказала:
– Це тобі, татусю.
Йому стало соромно за свій гнів, та він знову розлютився, коли побачив, що коробка порожня. Він і за це став кричати на дитину:
– Ти хіба не знаєш, що коли дарують подарунок, всередині мусить щось бути?!!
Ти хіба не знаєш, що коли дарують подарунок, всередині мусить щось бути?!!
Маленька підняла голову і зі сльозами в очах сказала:
– О, таточку! Вона не порожня, я вдихнула всередину поцілунки, вони всі для тебе, татусю.
Батько відчув, що вмирає від сорому – він міцно обняв донечку і став благати, щоб вона його пробачила.
Казали, що той чоловік багато років зберігав ту золотисту коробочку біля свого ліжка і завжди, коли почувався спустошеним, він брав звідти уявний поцілунок і згадував про любов, яку його донечка вклала туди.
Невідомий АВТОР.
У якийсь дуже тонкий спосіб кожен із нас коли-небудь отримував таку золоту коробочку, сповнену безумовної любові і поцілунків від наших дітей, батьків, друзів, родичів або ж від Бога. Ніхто ніколи не може мати гарнішої власності, ніж ця. Цінуймо ж скарб, який маємо…
Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»).
Читайте також на volyn.com.ua: «Кровопивце путіне, тремти: бабця Люба у 102 роки взялася плести «кікімори»!».
