Свобода – наче любов, або Чому важливо «виграти час»
Чому ми такі? Чому готові робити те, що суперечить «здоровому глузду звичайної людини»? Чому наші «звичайні люди» перетворюються на впевнених бійців?
Чому ті, хто становить бойовий цвіт Нації, її надію та захист, – добре розуміють сенс слів «ви маєте виграти час»? Собою виграти. Розуміють і продовжують битися.
Роблять неможливе, йдуть лоб у лоб зі смертю, піднімаються з гранатометом назустріч гарантованій загибелі, стоять до кінця (у прямому сенсі слова).
Чому є така величезна кількість людей, здатних виграти майбутнє для інших? Собою. Розуміючи, що для тебе особисто цього майбутнього вже не буде?
Свобода рухає нами. Як кохання. Зберігайте це у собі.
Тому що Свобода. Тому що любов до Свободи ніяк не можуть врахувати раби, які намагаються придушити нас масою, якщо вже не вийшов бліцкриг. Вони чекають, що в нас нарешті закінчиться те, що живить нашу силу. Але ніяк не можуть зрозуміти – що саме.
Свобода. Свобода – наче любов. Тому що неможливо пояснити рабові це почуття. Бо це як дихати. Цього не можна позбутися добровільно, бо згаснеш болісніше, ніж загинувши у бою. Це складалося поколіннями. Століттями. І жодне ярмо не здатне було придушити це почуття.
Це складалося поколіннями. Століттями. І жодне ярмо не здатне було придушити це почуття.
Є народи, які «видавлюють із себе раба по краплині». Але лишаються рабами. Тому що потрібно просто не бути рабом.
Свобода рухає нами. Як кохання. Зберігайте це у собі. Не забувайте про це ані на мить.
Заради тисяч тих, хто обміняв своє життя на спільну волю. І за те, що прямо цієї хвилини хтось продовжує платити найбільшу ціну.
Тримайте свою Свободу. Не зраджуйте її. Заради себе. Заради своїх дітей. Заради тих, хто вже вистояв і ще сотні разів встоїть ціною всього.
І саме це – запорука нашої перемоги. Свобода завжди перемагає.
Свобода – наче любов.
P.S. Гліб Бабіч – поет, учасник АТО та війни 2022 року (позивний Лєнтяй), загинув на фронті 28 липня. Є автором неофіційного гімну 10-ї гірсько-штурмової бригади – «Подай зброю», виконаного гуртом Kozak System, а також пісні «Мольфар» – реквієму за загиблими воїнами.
Гліб БАБІЧ
Пам’яті батька
«Дерево»
Дарка БАБІЧ,
донька Гліба БАБІЧА
Я була тобі сином і древом,
Дорогою, домом,
Була маяком.
Я була тобі сином і древом,
Була молоком,
Паляницею хліба.
Я була тобі цим, щоб ти вижив.
Розумієш? Була тобі всім…
Я зустріла тебе навесні.
Народилась, щоб дати надію,
Народилась спасти твою душу.
Рятувала тебе, як могла.
Я була тобі сином і древом,
Я була маяком і вела.
Я вела, не довела…
Не можу.
Не змогла врятувати
Востаннє.
Я була тобі сином і древом,
І я мала єдине прохання:
Повертатись, завжди
повертатись…
Обіцяв, але вперше порушив.
Я була тобі сином і древом…
Я росту собі далі,
Бо мушу.
«Чорний кінь з білими крилами десь із неба п’є…»
Дорогий мій Друже.
Дорогий мій впертий і добрий Друже.
Ти прийшов у це життя як світлий Янгол
Іван ЛЕНЬО, лідер гурту «Kozak System»
Біля тебе було завжди тепло і драйвово.
Ти завжди мріяв – і робив.
Ти знав, чого хочеш, і був переконаним в своїй правоті.
Ти був унікальним поєднанням справжнього воїна і справжнього поета.
Ми написали з тобою «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода наче любов», «Мольфар», «Ті, що тримають небо над Різдвом».
У нас залишилася одна пісня, яку ми мали видавати буквально на днях – «Не покинь».
Ніколи б не подумав, що саме вона стане прощальною в нашому з тобою житті.
Я тебе любив.
І люблю.
І буду любити.
Бо ти мій внутрішній голос.
Ти був чесним і справжнім.
І дуже добрим.
Дуже.
І безкорисливим.
Глібич, дорогий, дай сигарету, будь ласка, сьогодні
я закурю…
І вип’ю….
Я в шоці, Глібич…
Ти відірвав сьогодні шматок мого серця…
І ця рана ніколи не загоїться…
Сука-війна.
Плачу, Глібич, плачу…
