«Зізнавайся, де Бандера»: росіяни 70 днів катували капелана ПЦУ, але не «розкололи»

Наприкінці березня росіяни запроторили капелана Василя Вирозуба, якого на той час уже понад місяць утримували в полоні, до карцера. Конвоїри змусили його роздягнутися догола і в такому вигляді закрили на чотири доби у холодному маленькому карцері — ​без вікон, туалету та умивальника.

Про цей важкий епізод 70-добового полону священник розповів виданню «Новоє Врємя», сидячи у своєму одеському домі, через три місяці після звільнення

Острів Зміїний і фото з Ярошем

Василь Вирозуб — ​настоятель одеського Свято-Троїцького храму Православної церкви України (ПЦУ) та капелан. 25 лютого він разом із українськими прикордонниками на кораблі «Сапфір» поплив на острів Зміїний, щоб забрати тіла наших загиблих воїнів.

Та від росіян вони дізналися, що насправді українські прикордонники живі й узяті у полон — ​забирати зі Зміїного було нікого. Відтак судно могло б повертатись назад в Одесу. Але рятувальну місію уже не відпустили.

 Ще на судні Вирозуб намагався з’ясувати в одного зі спецназівців, що буде з ними далі. Той відповідав, що українців або мають відпустити, або затримати для перебування у Криму «до закінчення операції». «Я кажу: «Так, стоп, операція може бути і два-три місяці, а може й рік, — ​переповідає свої дебати з росіянином священник. — ​І він по лобі себе так починає бити і, показуючи на крейсер «москва» (його у квітні підбили і затопили українські військові. — ​Ред.), каже: «Ты чо, поп, посмотри какая махина! Если она выстрелит, то не только Змеиного, но и вашей Украины не будет. 7–8 дней — ​не больше».

Тоді ж у руках російських військових опинився смартфон капелана, який був заповнений його фотографіями із українським міністром оборони, генералами та світлинами з передової. І як «вишенька на торті» — ​знімок Вирозуба із колишнім лідером організації «Правий сектор» Дмитром Ярошем. Згодом усі ці світлини стали однією з причин жорстокого поводження зі священником у полоні.

«Який сенс у посаді священника, якщо він не співпрацює з СБУ?»

На наступну добу усіх членів рятувальної місії насильно вивезли до окупованого рф Криму. Там їх допитували по 3–4 рази на день. «Вони дійсно думали, що йдуть «освобождать», — ​каже священник. — ​І на допитах багато допевнялися про бандерівців. Вони настільки у них вірять, що запитували, чи володію я інформацією, де знаходиться Бандера. Я кажу: «В смислі?». А вони: «Ти што, тупой?». Я відповів, що знаю, де Бандера, і весь світ знає, де він».

Згодом полонених перевезли до сізо в російському місті Старий Оскол, що на півночі Білгородської області.

Вирозуб опинився у камері № 48 разом із двома протестантськими капеланами та лікарем, з якими ще в лютому вирушив з рятувальною місією до Зміїного. В сізо допити відбувались по 2–3 рази на день. Полонених били під час прогулянок просто без жодних пояснень. Попри те, священники кожен ранок починали з молитви вголос «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ, за перемогу українського війська над всяким ворогом і супротивником, за повернення всіх полонених». І коли охорона чула «за волю і незалежність нашої держави», починала лупити кийками по стіні камери, щоб ті мовчали і розмовляли російською.

На допитах багато запитували про бандерівців. Вони настільки у них вірять, що допевнялися, чи володію я інформацією, де знаходиться Бандера? Я кажу: «В смислі?». А вони: «Ти што, тупой?».

Зранку 31 березня отця Василя вперше за час перебування у сізо відправили до карцера — ​голим — ​у так звану камеру-«резинку», стіни якої були вкриті гумовим матеріалом. «А холодно було так, що стояв на одному місці, щоб нагріти його. Ходити було неможливо через холод, — ​пригадує священник. — ​І ти стоїш на одному місці, а через 15–20 годин підошви ступнів не те що боліли — ​було відчуття, що їх побили патиками. І вже чуєш, що у тебе болять п’яти, аж печуть. Стаєш на коліна і грієшся так. А потім знову стаєш на ступні. Вже на другу-третю добу ловиш «галюни». Адже ти три доби уже не спиш: бо тільки починаєш засинати — ​падаєш на холодну долівку і прокидаєшся. Дубар жахливий. І вже стояти не можеш: коліна також починають пекти, скільки на них постоїш? І на сідницях не дуже посидиш (але вже потім і на них сиділи). Чим більше твого тіла торкалося землі, тим скоріше ти мерз і тебе починало трясти від холоду».

У карцері Вирозубу давали попити лише 200–300 г чаю на добу. Їжу також пропонували, але не давали чим її з’їсти. Тому всі чотири доби у карцері капелан був голодним. «Вже на другу добу я кашляв гноєм. Випари сечі, цих кислот виїдали легені».

Під час перебування у карцері священника водили на допити, під час яких методично впродовж 20 хвилин били кулаком в потилицю. «Казали, не може бути такого, що я стояв на фотографіях у смартфоні біля таких людей (Яроша. — ​Ред.), таких генералів і не працюю на СБУ. Що не може бути, що не співпрацюю з нашою «конторою», і тому повинен мати інформацію, — ​розповідає священник. — ​Вони не вірили, що я не пов’язаний з СБУ. Запитували, який тоді сенс у моїй посаді священника».

 Під час одного з допитів четверо росіян, притиснувши Вирозуба до стіни, почали його розтягувати й викручувати в неприродний спосіб, наносити важкі удари. Капелан не витримав нестерпного болю і вигукнув: «Стоп, досить мене бити. Я згадав про генерала…». Один із працівників сізо почав радісно повторювати: «Я знал, я говорил, что поп расколется».

Росіяни побігли вмикати камеру, щоб записати його свідчення.

— Так-от, генерал — ​це замміністра МВС, — ​почав Вирозуб.

— Отлично-отлично, продолжай, — ​говорив підполковник.

— Замміністра мвс рф Кравченко… знаєш таке прізвище?

— Ну-у?

— Так-от, він сказав мені, що ні один волос з моєї голови не впаде, тому що я під захистом великої російської федерації. Пацани, не знаю, що робити, і як перед ним показатись лисим?! (раніше допитувати капелана дійсно приходив чоловік, який представився як «замміністра мвс рф Кравченко». — ​Ред.).

Працівники сізо зупинили запис відео, підполковник сказав закінчувати і вийшов. А його підопічні лише розлючено сказали: «С*ка, этот поп нам еще угрожает»…

«Я побачив зовсім іншу Одесу…»

6 травня Вирозуба разом із деякими іншими українськими військовими поміняли на російських полонених. Капелан зізнається, що у сізо йому вдавалося триматися, бо вірив: якщо так довго утримують, то Київ ще стоїть. А чим більше його били — ​тим сильніше українські захисники давали по зубах росіянам.

«Я і собі ставив завдання, що треба вижити і повернутись додому живим і здоровим», — ​говорить він. Та й перед московитами не хотілося показати себе слабким. Особливо допомагала молитва, зауважує він. Адже так можна було відволіктися і «вийти з цієї камери». «Особливо відчувалась молитва моєї парафії. Коли приходила 9-та година, то було відчуття, що пів України молиться за мене», — ​зізнається священник.

Капелан каже, що після 70 днів полону він повернувся у зовсім інше місто: «Вразила жовто-синя Одеса. Тільки не на фасаді, а всередині. Я побачив іншу Одесу. Я побачив людей, які починають говорити українською мовою. В мене є парафіяни, які все життя розмовляли російською, а зараз переходять на українську. Ми мусимо вистояти», — ​додає він.

Василь КІТ.

Читайте також на volyn.com.ua: «Волинським воїнам-«гномам» на передовій допомагають навіть… їжаки (Фото, відео)».