Якщо треба було помогти сусідам попорати кабанчика, кликали вмілого волинянина Василя.
Василь Гриб взяв із собою в Америку баян, а на місці одразу попросив дозвіл… на грядки
Знаний на Волині музикант, учасник народних колективів Горохівщини, аматорського гурту «Відлуння» й колишній директор НД «Просвіта» села Лобачівка, володар звання «Кращий працівник галузі культури Волині» наважився поїхати в Америку 5 років тому. А коли повернувся минулоріч восени, то другого дня після прильоту, зустрівши його в Горохові, почула: «Уявляєш, я сьогодні вже був на репетиції капели! Співав!»
«Василю, навіщо тобі та музика?»
Про те, як жилося їм із дружиною Наталею на чужині, розмовляли за столом із прегарним вишитим рушником, який теж мандрував на чужину сімейним оберегом.
Пригадали, що в хліборобській родині Грибів не було музикантів, але в отчому домі діти Раїси і Василя Грибів — Лариса, Микола і Василь — мали баян. Граючи на ньому, брати здобули визнання. На жаль, п’ять літ тому стихнув назавжди голос улюбленця сцени Волині Миколи Гриба, якому йшов 59-й рік.
«Василю, та нащо тобі та музика? Оно в Нововолинську є училище, в якому готують спеціалістів, щоб «руки росли з того місця», — часто казали юнакові. І коли вже по завершенню навчання Василь у Горохові працював кранівником, всі знали його, як чудового музику, що грав на всіх тодішніх пам’ятних подіях і весіллях. І доля оцінила ту пристрасть до мистецтва. Одного разу тодішній голова лобачівського колгоспу Тарас Допіра запросив талановитого земляка бути художнім керівником у клубі. Василь не вагався ні хвилини й став заочно навчатися в культурно-освітньому училищі.
«Ніде так гарно не співають пташки, як у нашій Лобачівці»
А потім протягом 30 літ на посадах художнього керівника й директора закладу культури тримав на висоті аматорську художню самодіяльність. Дружина Наталя працювала куховаркою в школі. Швидко підросли діти Наталія, Тарас і Орися.
На тому клаптику Наталя Михайлівна примудрялася вирощувати петрушку, цибулю, кріп, помідори, огірки, щавель… Ще й м’яту до чаю й соняшники для краси.
25 років тому господар вирішив полетіти на гостини в Каліфорнію до сестри дружини і її чоловіка. Міг тоді залишитися там, але…
— Було дуже сумно без своїх людей, села і пташок. Вони ніде так гарно не співають, як у Лобачівці. Косиш спозарання траву, а соловейки витьохкують… — виливає словами любов до рідної землі. Тоді ж посадив на американському подвір’ї берізку.
А додому привіз омріяну, на той час іще дефіцитну й дуже дорогу в Україні клавішну ямаху.
Вдруге вибиралися з Наталею з дому за тисячі кілометрів, наче їхали на гостини в сусіднє село. Навіть за чотири дні до від’їзду Василь Васильович не пропустив репетиції народного аматорського хору «Освітянка». Спаковуючи речі на нове місце, Наталія Миколаївна відразу акуратно склала образи, свою й чоловікову вишиванки. Він найперше поклав у папку з документами збірку Степана Кривенького «Волинь моя».
Можливо, не взяв із собою щось потрібне, але таки повіз в Америку баян. Не мав свого футляра, та виручив учитель музики, односельчанин, нині завідувач відділу культури управління освіти, культури, молоді, спорту, соціального захисту та охорони здоров’я Горохівської міської ради Олександр Шепшелей. Василь то виймав інструмент, то знову клав його у багаж, і врешті пішов у сільраду оформити довідку, що баян не має історичної цінності, і забрав як найдорожчий скарб.
— На новий там довго доведеться стягатися, а без нього не зможу, — мовив тоді.
— Вже треба було їхати, а я переймався, що ще не накосив трави корові, — пригадував, наче сон, уже тепер. І жартома й одночасно всерйоз запевняв дружину, що якщо в Америці йому не знайдеться роботи, то зі своїм баяном він зуміє заробити гроші навіть серед вулиці.
«Де у США ростуть соняшники, цибуля й огірки — там живуть українці»
Американська родина гостей з України зустріла приязно. Працевлаштувалися у місті Меридіан, що в штаті Айдахо. Та найперше довелося вивчити англійську мову й скласти теоретичні і практичні іспити для водіння автівок. Наталія з перших днів зарекомендувала себе чудовою господинею, Василеві вірно слугували навички слюсаря, теслі, косаря…
І в Америці господиня з Лобачівки таки знайшла українську макітру.
Роздивившись територію довкола, господар задумав посадити… грядки. Отримав потрібний дозвіл й загородив невелику ділянку, яка невдовзі стала дивом для тамтешніх містян. На тому клаптику Наталя Михайлівна примудрялася вирощувати петрушку, цибулю, кріп, помідори, огірки, щавель… Ще й м’яту до чаю й соняшники для краси. До речі, за їхніми золотими голівками в усіх штатах впізнаються обійстя українців.
Щоправда, той невеликий городець, із якого все вирощене мало домашній український смак і запах, став неабиякою принадою для козуль, оленів та іншої звірини, яка в Америці спокійнісінько «гуляє» околицями.
«Мали в Айдахо і своє сало, і борщ, і голубці…»
«Усе було б добре, якби так не хотілося б додому», — пригадували мої співрозмовники. Аби бодай трохи відтворити рідні звичаї, Наталія випросила в сестри макітру. А незабаром напекла смачнючих пампухів з маком!
Почувши, що неподалік фермер розводить свиней, Василь зі шваґром стали купувати в нього тушки, яких вистачало на домашнє сало й смалець. З тим харчем і борщ був смачним, як в Україні, й голубці масні, наче в Лобачівці.
На Великдень Наталя пекла паску й варила в цибулинні крашанки. Щоб розговітися в найурочистіше свято, чекали телефонного дзвінка від дітей та онуків з України. Сідали до столу після того, як чули миле серцю: «Христос воскрес!».
У вихідні ходили в тамтешню українську церкву — як і годиться, у вишиванках. Тугу за Батьківщиною тамували молитвою і органною музикою. А коли від печального щему за Лобачівкою, друзями, дітьми й онуками, здавалося, потечуть сльози, Василь Васильович брав у руки баян. Сідав на балконі й співав пісню свого друга й музичного побратима Степана Кривенького «Волинь моя». Навколо відчинялися вікна й двері і довго не зачинялися — люди слухали задушевну пісенну сповідь українця…
«Ой яке ж то щастя – Батьківщину мати!»
Василь і Наталія Гриби називають себе щасливими й багатими, бо розжилися найголовнішим — хорошими дітьми. Наталія Марковська продовжує справу батька, працюючи в Лобачівці директоркою НД «Просвіта», Тарас Гриб очолює головний заклад культури Горохівщини, а з початком війни служить у військкоматі. Орися Шеремета поки що в декретній відпустці. Так само швидко, як і доньки та син, підростають милі внучата: Анастасії скоро виповниться 15 років, Квітославі вже вісім, Катрусі сім, Остапчикові — шість літ. А ось чотирирічний Матвійко та трирічна Іриночка народилися, коли бабуся й дідусь були в Америці.
— Ми бажаємо, щоб вони завжди робили те, що припаде до душі, — каже Василь Васильович, який тепер працює головним спеціалістом відділу культури в Горохівській міській раді. І навчає найдорожчих словами з пісні Степана Кривенького:
Не зітріть крилята, мої журавлята,
Ой яке ж то щастя – Батьківщину мати!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
Читайте також на volyn.com.ua: «Волинським воїнам-«гномам» на передовій допомагають навіть… їжаки (Фото, відео)».
