Так виглядає укриття в одній зі шкіл Луцької громади.
Хто з волинських учнів зможе сісти за парти під час війни
Цього літа вперше в нашій історії українські освітяни готують до навчання і школи, і підвальні приміщення. Від облаштованості підземель, а ще від психологічної готовності представників влади, вчителів та батьків залежить, чи зможе хоча б частина учнів слухати своїх вчителів наживо. Втім, навіть за таких умов у громадах, які сусідять із ворожою білоруссю, займатимуться дистанційно
Очну й змішану форми навчання підтримали більшість батьків
Тема «Як будуть вчитися наші діти» нині на вустах у всіх. Одні батьки й педагоги виступають за звичайну форму навчання, інші — за змішану, а є й такі, хто категорично за дистанційне навчання, яке ще зовсім недавно критикували як неякісне. Тепер у дискусіях на цю тему основним питанням є не зміст освіти, а її безпечність. Експерти галузі освіти наголошують, що для цього треба аналізувати різні безпекові умови у кожному регіоні. З огляду на це Рада оборони Волинської області ухвалила рішення про виключно онлайн-навчання дітей, які мешкають у прикордонних з білоруссю громадах в межах 50-кілометрової зони. Мова про Любешівську, Камінь-Каширську, Шацьку та Ратнівську громади. На них припадає 25% від усіх навчальних закладів області. Між тим, як мінімум у частині шкіл цих громад педколективи вже раніше підготували укриття. Наприклад, це стосується Кортелісівського ліцею імені Василя Корнелюка. Тимчасова виконувачка обов’язків директора ліцею Тетяна Сахарчук розповіла, що рішення про онлайн-навчання у першій половині серпня не отримували, тож укриття в амбулаторії неподалік навчального закладу привели до ладу. Ось що каже освітянка: «Навели порядок, поприбирали, хоч коштів поки не вкладали. Як не нам буде служити, то людям… До навчання ми готувалися. У нас сильний педколектив, діти мали високі бали на ЗНО, розробили план евакуації, план дій… Ніхто не знає, як воно буде, але школярів вчити треба. Та не дай Боже станеться якийсь приліт, то відіб’є бажання у найзатятіших оптимістів… Кожен несе відповідальність: і вчителі, і батьки, і влада».
Кортелісівський ліцей імені Василя Корнелюка готовий прийняти школярів, якби не війна.
Перше спілкування з учителем дуже важливе: який фундамент ми закладаємо в першому класі, так відбувається освіта й далі. Але й треба звертати увагу на безпеку…
Окрім того, що не вчитимуться діти з прибілоруської території, не зможуть сісти за парти й ті школярі, в чиїх закладах або поблизу немає належного укриття. Комісія, до якої входить представник Держслужби з надзвичайних ситуацій, нині ще перевіряє відповідність нормам місць, де учні мають пересиджувати тривогу, однак деякі цифри відомі: 511 шкіл, в яких є укриття, обстежили і з них планують відкрити лише 416. (Загалом в області 1 148 закладів освіти). Найбільше готові до офлайн-навчання, за словами начальниці управління освіти й науки Волинської обласної військової адміністрації Людмили Плахотної, школи Володимирського та Луцького районів. Вона розповіла, що загалом на облаштування укриттів з місцевих бюджетів виділили майже 27 млн гривень, із обласного спрямовано близько 10 мільйонів.
Утім, є ще й чинник, який не виміряти жодними приписами ДСНС чи рекомендаціями міністра. Мова про вміння впокорити емоції. Так є, що нині потрібно зважувати не тільки психологічну готовність дітей до школи, а й готовність до цього їхніх мам і тат, педколективів та представників влади. Як свідчать цифри, більше половини батьків волинських школярів хочуть, щоб діти навчалися очно. За статистикою, наданою газеті «Волинь» Людмилою Плахотною, 59% батьків висловилися за очну й змішану форми навчання (найбільше таких у Володимирському районі — 71%, найменше у Камінь-Каширському (що межує з білоруссю) — 45%.
«Укриття у школі — не класичне бомбосховище: пряме влучання — і це братська могила»
Одночасно дискусії противників і прихильників нормального навчання дуже палкі. Наприклад, у соцмережах одні пишуть, що довіряють своїй школі й хочуть, аби діти мали нормальні знання, а інші — що безпека дітей передусім і що спокійніше, якщо вони будуть вдома.
Знайома мама, яка зібрала до першого класу луцької школи свою донечку, зізналася, що досі сумнівається, чи правильно вона діє: «У нашій школі є укриття, але це не класичне бомбосховище. Пряме влучання — і це братська могила. Сумніваюся досі, хоч на батьківських зборах у червні, я, як і більшість батьків 30 учнів нашого класу, висловилася за очне навчання. Почнеться вересень — будемо бачити… Хоч моя дитина «живе» розмовами про школу: тільки про це й мови».
У багатьох закладах освіти мають намір очно займатися передусім з учнями початкових класів, яких необхідно навчити вчитися, але планують охопити за можливості й інших. Це залежить від того, скільки класів на випадок тривоги може розміститися в укритті. Наприклад, директор закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів № 8 міста Ковеля Василь Шворак каже, що постійно думає, як би охопити побільше дітей: «Можливо, деякі класи відвідували б школу хоча б через тиждень… Це ж дуже важливо вчитися очно! Але не знаю, як вдасться». Вчителька початкових класів цієї ж школи із 30-річним досвідом Олена Наумчик каже, що особливо першачкам дуже важливо сісти за шкільні парти: «Перше спілкування з учителем просто необхідне: який фундамент ми закладаємо в першому класі, так відбувається освіта й далі. Але й треба звертати увагу на безпеку… Хотілося б кожну дитинку взяти за руку і потренуватися, пописати, почитати — запропонувати «живу» практику, спілкування. Це їм дуже важливо! Меншим діткам потрібно допомогти розвинути самостійність, самоорганізованість, їм ще дуже важко з цим».
Представники місцевої влади у громадах теж по-різному підходять до цього болючого питання. Є посадовці, що звітують, як підготовлені укриття й скільки грошей на це виділено, а є такі, які вважають, що цього недостатньо. До прикладу, на Ковельщині сільський голова Колодяжненської об’єднаної територіальної громади Віталій Кашик воліє школу 1 вересня не відкривати: «Це є війна. Ми під час епідемії коронавірусу вчилися онлайн, а сьогодні, якщо в зоні бойових дій наші трошки почнуть атакувати, то вони (окупанти — Ред.) стають неадекватними, й це треба враховувати. І в нас на сьогодні нема жодного такого бомбосховища, як потрібно за державними будівельними нормами. (Їх в Україні взагалі небагато). І вкладати в укриття мільйони, яких і так немає, для чого?
За опитуванням, батьки 90 на 10 хочуть іти. А як іти? Не батько з матір’ю будуть відповідати! Я дивлюся по ЗНО: хто хоче вчитися — той вчиться. Онлайн не заважає. І життя перш за все». При тім підвал у навчальному закладі села Колодяжного нині про всяк випадок білять.
За статистикою управління освіти й науки, на Ковельщині майже 20 тисяч учнів планують навчати за допомогою очної й змішаної форм, а понад 18 тисяч школярів — дистанційно. В Луцькому районі очно й «змішано» мають намір вчити 48 тисяч дітей, а дистанційно — 13 тисяч; у Володимирському — відповідно понад 15 тисяч школярів і майже 4 тисячі. Лише в прикордонному Камінь-Каширському районі на дистанційці буде більше учнів (понад 13 тисяч), аніж інших (майже 8 тисяч дітей).
«За» традиційне навчання на Волині висловився й держсекретар Міністерства освіти та науки України Сергій Захарін, який приїздив до нас минулого тижня на нараду про підготовку до нового навчального року. Представник міністерства вважає: «Дітям безпечніше перебувати в школах із навченим персоналом, аніж вдома». При тому Захарін зауважив, що змушувати батьків віддавати їх до школи не потрібно.
Очевидно, що зараз усі, хто причетний до освітнього процесу, опинилися в таких обставинах, яких у нас ще ніколи не було. Ми — першопрохідці, й нічого з тим не вдієш. Рецепта, який би був однозначно найкращим, немає. Натомість бурлять сумніви. Можемо себе лякати найгіршими сценаріями, а можемо намагатися пристосуватися й діяти залежно від обставин — з Божою поміччю діяти заради наших дітей.
Читайте також: Поліщук прокоментував, як працюватимуть школи в Луцьку.
