Переможемо!
Відомі українці прокоментували, які є шанси, що Україна зустріне 24 серпня 2023-го в межах кордонів 1991 року?
Дати відповідь на це запитання ми попросили як відомих людей нашого краю і країни, так і рядових співвітчизників, адже хвилює воно нині усіх
Володимир КАРПУК, народний депутат V та VI скликань (м. Луцьк):
— У такі чудові ідеї хочеться вірити. І треба вірити. Попри сумніви, попри перестороги, попри болі і втрати. Бо кожен день віри, дії, боротьби наближає нас до перемоги. Але я вважаю, що повернути території навіть до тої святої для нас дати і при цьому залишити імперську росію для світу — це знову залишити вогнище війни в найближчі роки. Росія не заспокоїться ніколи, вона завжди була імперською, це в крові не тільки путіна, а багатьох росіян. Їхня ментальність така, що для них України не існує. Журналісти люблять писати, що «путін бомбить». Ні, це росіяни бомблять, хоч нам хочуть нав’язати оманливу думку, що народ не винен. Це дуже тонкі технології. Світ повинен це розуміти. Тож росія має зникнути як імперія, розвалитись. Інакше миру і безпеки планета не побачить.
Ростислав КУШНІРУК, засновник легендарного хору «Посвіт», заслужений працівник культури, борець за волю України, який відбув 14-річне заслання на півночі росії (с. Княгининок Луцького району):
– Я вірю в перемогу. По-перше, у ці страшні часи мені сподобалось те, що не стало отої політичної роз’єднаності серед українства, яку я пережив, починаючи з дитинства. Усі стали на захист України єдиним фронтом. Нарешті ми прозріли і саме в цьому наша перемога… Мій син Сергій теж на фронті. Прийшов увечері з роботи і через годину вже одягнув військову форму. Молимось, щоб Бог оберіг його і всіх наших Героїв… Пам’ятаю в Сибіру у 1944 році, коли я прийшов по довідку, мені голова каже: «Ти что, с Украіни? Ну нічєво, ми паєдєм туда жіть, только немножко позже, когда вас там половіну пєрєстрєляют, а половіну в Сібірь сошлют, как тєбя. Вот тогда ми паєдєм туда жіть». От воно, було таке в 44 му, і подивіться зараз. Якщо їх не знищити, то вони спокою не дадуть не тільки українцям, а й нікому. Це моє тверде переконання.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ, власний кореспондент «Голосу України» по Херсонській області (раніше — м. Херсон, тепер — м. Нововолинськ):
— Думаю, зараз в України шанси достатньо високі, аби на це сподіватися. Хоча, варто сказати, й ціна буде теж досить висока.
Вікторія БУБЕЛА, директорка Нововолинського олійного заводу (м. Нововолинськ):
— Судячи з інформації, яка надходить із фронту останнім часом, то це має статися раніше. І ми цього дуже чекаємо, і кожен намагається докластися, аби пришвидшити цей жаданий день. А через рік будемо святкувати справжню, повноцінну перемогу. Також не виключаємо ситуацію, що до України повернуться Кубань, Воронезька, Курська області і Брест. А чом би й ні? (Сміється). Тепер, після усіх жахливих піврічних подій, можемо й про це говорити.
Владислав БУДАЄВ, директор підприємства «Амрок», яке займається пошиттям військової амуніції (раніше — м. Харків, тепер — м. Нововолинськ):
— Надіємося! І це цілком реально, відсотків на 80–90. Спілкуюся з багатьма знайомими, які залишилися там. Те, що пропонує росія на окупованих територіях, нікого не влаштовує, всі побачили істинне обличчя ворога. Окупант заліз кожному не лише в кишеню, в будинок, а й у душу. За те, що вони творять, наприклад у Харкові, їх готові розірвати на шматки. І прощення ніколи не буде. Як я можу до них ставитися, якщо через ворожу кулю я втратив батька, не кажучи вже про бізнес та інші матеріальні речі? Тому ми вже пройшли точку неповернення, тепер маємо право говорити про одне — тотальне знищення окупанта, повернення своєї території, можливо, навіть тієї, яка зараз є росією.
Віктор ГОДИК, голова Горохівської міської ради (м. Горохів):
— Думаю, це залежить від певних чинників, подій, рішень… Кожен українець, який щиро любить Батьківщину, ревно молиться і робить на своєму місці все, щоб перемога й мир настали якнайшвидше. Ми віримо в ЗСУ, надіємося на міжнародну підтримку й допомогу. Світ повинен розуміти, що зло в обличчі росії та її керманича — це зло не тільки для України, а й для кожної країни, яка дорожить незалежністю. Тому боротися ми повинні разом. Лише так ми зможемо повернути Україні її територіальну цілісність. Крим також. Задля цього нині старається й Горохівська територіальна громада. Вірити, робити жертовно потрібну справу для перемоги й миру — це сьогодні головне завдання дня кожної людини. І невдовзі все буде Україна!
Журналісти люблять писати, що «путін бомбить». Ні, це росіяни бомблять, хоч нам хочуть нав’язати оманливу думку, що народ не винен.
Андрій ЛЕБЕЗУН, волонтер (с. Борочиче Мар’янівської територіальної громади Луцького району):
— Дуже хотів би помилятися, але думаю, що так не станеться. На фронті буваю щотижня, тож бачу, що там не завжди все так, як передають у новинах. Приміром: в одних місцях є зброя, а в інших її немає. Буває, що іноді нашим захисникам чомусь наказують не дивитися в бік російських танків… Це викликає запитання в українських військових. Що це? Стратегія чи умисел? Переважна більшість бійців налаштована на перемогу, бо ж мають сім’ї, родини. Всі ми, прості українці, хочемо жити у вільній Україні, та інколи складається враження, що чинна влада не зацікавлена в перемозі. Я погоджуюся з тим, що не завжди й усі фронтові події потрібно й можна розповідати, але й правда на передовій є очевидною. Тому: менше пафосу й більше рішень і дій, в які віритимуть захисники, тил і Україна.
Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений учитель України, громадська діячка (с. Жидичин Луцького району):
— Шанси є обнадійливі і небезпідставні. Бо інакше ради чого тоді лилася кров українців віками та ллється досі — і вже так самозречено, як ніколи донині. путін домежно активізував наш дієвий патріотизм. Тішимося масовим усвідомленням цінностей, задля яких прийнято жити й умирати. І тут явно не обійшлося без сприяння високих сил Господніх. Однак оптимістично забігати вперед не надто поспішаймо, постукавши, як у нас прийнято, по дереву. І не стомлюймося усі повсякчас робити маленькі кроки во ім’я жаданого успіху поза театром воєнних дій — синхронно з потужною ходою наших доблесних військовиків. Отоді ніякі московсько-сибірські шаманоїди нас не зурочать.
Валентина КОВАЛЬЧУК, директорка Маневицького центру творчості дітей та юнацтва, координаторка Маневицького волонтерського центру (смт Маневичі Камінь-Каширського району):
— Я сподівалася, що вже цього року День Незалежності Україна зустріне з Перемогою і в межах кордонів 1991-го. Але, як кажуть, війни швидко починаються, та не так скоро, як хотілося б, закінчуються. Шанси, що в 2023-му це стане реальністю, великі. Кажу так, зважаючи на те, що наша армія на нинішньому етапі є однією з найсильніших. Надію дає і згуртованість українців у межах країни й за кордоном, те, як підтримує нас світ. Не можу не сказати з цього приводу й як очільниця волонтерського центру, створеного буквально в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. В нашій державі волонтерський рух настільки розвинутий, що я його вважаю структурою, завдяки якій йде дуже оперативне реагування на виклики, котрі постають перед усіма під час війни. Це й забезпечення армії автомобілями, підтримка медикаментами, військовою амуніцією, доставка гуманітарної допомоги. І ми всі добре знаємо, що «200-ті» вантажі (на жаль, втрати є, бо це війна) теж привозять наші волонтери.
Микола ДАВИДЮК, політолог, блогер (м. Київ, уродженець с. Переспа Луцького району):
— Ми усі, як і держава, робимо більш ніж можливе, щоб так сталося. Мені здається, що ця віра й ця робота дали змогу зберегти Україну в лютому. Вони й надалі допоможуть нам реалізувати «геополітичне диво». Я припускаю, що це можливо, і переконаний, що українці не бояться і готові це зробити. Втім, такого розвитку ситуації можуть остерігатися західні партнери, яких лякає російська ядерна зброя. А кремль усіма силами намагатиметься зачепитися хоч за якийсь шматок території. Водночас нині молоді українські офіцери не мають страху стріляти ні по військових об’єктах у росії, ні по окупованому Криму, де розташовані бази загарбників… Це дає надію на те, що 24 серпня 2023 року ми прочитаємо в газеті «Волинь», що у нашій країні вже все добре.
Ірина ФАРІОН, мовознавиця, народний депутат України VІІ скликання (м. Львів):
— Нині я жодних прогнозів не роблю і сміюся з усіх прогнозистів. Абсолютна більшість населення України впродовж 30 літ йшла на угоду зі злом. Тому цього року наша Незалежність буде кривава. Це має нас усіх спонукати до колосальних ментальних змін, які полягають у тому, що «блаженний муж на лукаву раду не вступає». А наше суспільство тільки те й робило, що змовлялося з нашим одвічним ворогом. Сьогодні ж вийшло так, що цей ворог вчить нас нарешті бути націоналістами. путін подарував нам два найкращих слова: демілітаризація і денацифікація. Тому нині наше головне завдання денацифікувати і демілітаризувати москву.
Василь ШВОРАК, директор Ковельського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів № 8 (м. Ковель):
— Я думаю, що День Незалежності 2023 ми зустрінемо в кордонах 1991 року. Сьогодні ми всі на це максимально налаштовані! Їхні, росіян, плани не здійсняться, бо наші захисники особливі! Зараз треба бути на оптимізмі. Без цього — ніяк, бо протилежне нам не додає впевненості. Мусимо усе пережити, перетерпіти. А віру й надію треба мати!
Молоді українські офіцери не мають страху стріляти ні по військових об’єктах у росії, ні по окупованому Криму, де розташовані бази загарбників…
Ірина ВАХОВИЧ, ректорка Луцького національного технічного університету (м. Луцьк):
— Хотілося б з упевненістю відповісти, що шанси великі. Однак ситуація досить непроста. З якими б оптимістичними настроями і надіями кожен українець не жив, сценарій може бути не такий, як ми мріємо. Віддати українські землі та ще й після того, як така висока ціна заплачена за їх захист — це немислимо, надзвичайно несправедливо, дуже боляче і тому неможливо. Далі відстоювати ціною життя патріотів — це ми і робимо, але нам потрібна величезна світова підтримка, зокрема наданням зброї, масштабними санкціями. Надіюсь і вірю, що добро повністю зруйнує зло (зовнішнє і внутрішнє) і незламна УКРАЇНА забезпечить захист, мир та розвиток на віки.
Дмитро КАПІТУЛА, військовий ЗСУ (с. Ватин Луцького району):
— Шанси на це є, але багато чого залежить і від наших партнерів. Для нас, українців, зрозуміло, що потрібна перемога, але і підтримка світу також дуже важлива. Якщо взяти ситуацію на фронті зараз і порівняти її з тією, що була декілька місяців тому, то ініціатива на нашому боці: зменшилася кількість ракетних та артилерійських ударів. Армія рф зазнала великих втрат, до яких вона не була готова. Вона не очікувала такого опору. Якщо світ і надалі надаватиме підтримку, то це все можливо.
Юрій ГОРОДЕЦЬКИЙ, військовий, співак (с. Марківка Одеської області):
— Шанси дуже великі, ми могли б відвоювати всі свої території і до 24 серпня 2022 року, тим паче, що з Криму росіяни вже самі тікають… Але це б означало познущатися зі своєї армії, бо зазнали б дуже великих втрат. Поки що ми до наступу не готові. Зараз наші військові згуртовуються, тренуються, аналізують помилки, планують подальші дії… Це дуже велика робота. Тому наразі не зрозуміло, повернемо ми свої кордони через кілька місяців чи нам знадобиться для цього кілька років.
Станіслав ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, перукар, переселенець з Маріуполя (м. Луцьк):
— Вважаю, що шанси є, якщо нам дадуть достатньо зброї, наприклад далекобійні ракети для систем «Хаймерс», авіацію, системи протиповітряної оборони, і наша «чудова» влада не буде обкрадати народ. Адже багато коштів для ЗСУ нині збирають волонтери, артисти, та й кожен українець, як може і чим може, намагається допомогти армії. Але скільки насправді грошей доходить туди, куди треба? Дуже мало. Звісно, всі вірять і бажають якнайшвидшої перемоги. Але все залежить від багатьох факторів.
Микола БІЛЬШЕВИЧ, бард, волонтер, боєць тероборони (м. Луцьк):
— Злодій, який вкрав нашу історію, мову, культуру та територію, так просто не відступить. До того ж світ побачив його справжнє лице. Про повернення до кордонів 1991 року можна буде говорити лише після кончини фюрера, яка великою мірою залежить від рішучості антипутінської коаліції завдати комплексного удару. Думаю, що у нас попереду довга й кривава війна. Давайте позбавлятися совітського стандарту покласти кілька сотень тисяч життів заради красних дат. У нас буде День. Усім дням День. За усі 300 літ боротьби, за всі образи і несправедливості…
Бліц провели Алла ЛІСОВА, Аліна ВІТИНСЬКА, Василь УЛІЦЬКИЙ, Олег КРИШТОФ, Катерина ЗУБЧУК, Оксана КОВАЛЕНКО, Ірина КРАВЧУК, Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
Читайте також: За мирну Незалежність сьогодні платимо високу ціну.
