«Гей, нумо, хлопці, до зброї, на герць погуляти! Слави добувати».
«П’ять поколінь нашої родини борються за Україну, а ворог один і той же — росія»
У складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади воюють два покоління родини Гладеньких – батько Василь та два його сини – Юрій і Андрій
Прадід Гладенького-старшого загинув за Україну, коли був у Галицькій армії. Дід був воїном УПА на псевдо Червоний і теж пожертвував власним життям: коли під час бою закінчились боєприпаси, останню кулю залишив собі. А батька, як сина «ворога народу», радянська влада вислала в Казахстан, звідки він зумів повернутись після смерті сталіна. Відтак п’ять поколінь цієї родини борються за Україну, а ворог залишається один і той самий — московія.
Коли мені було 10 років, тато якось відкликав мене вбік, намалював на камені тризуб і сказав: «Твій прадід віддав життя за Україну, дід віддав життя за Україну, я відсидів за Україну. А що зробиш для України ти?».
«Військкомат категорично не хотів відправляти всю родину на фронт, але ми наполягли»
57-річний пан Василь у Збройних силах України вже вдруге, хоча має цілком цивільну спеціальність — учитель ковальства у Брошнівському професійному лісопромисловому ліцеї на Прикарпатті. Але коли в
2014-му росія вперше напала на Україну, він не залишився осторонь, а пішов добровольцем на фронт і відвоював рік.
У лютому, після повномасштабного вторгнення московії, Гладенький знову прийшов у військкомат — уже з двома синами, котрі стали повнолітніми. Усі троє попросилися в 128-му бригаду.
— Я пішов на старе місце в мінометну батарею і хотів узяти із собою обох синів, — продовжує пан Василь. — Але не вдалося. Молодший, Юрій (йому 22 роки), має дві вищі освіти й закінчив військову кафедру, він офіцер. Тому його призначили заступником командира роти в інший підрозділ нашої бригади. Зате старший, 24-річний Андрій, хоч і має вищу освіту, проте без військової кафедри. Тож зараз він зі мною — навідник міномета.
Цікаво, що спочатку у військкоматі категорично не хотіли відправляти всю родину в бойову частину, старшого сина переконували йти в територіальну оборону. Але він наполіг, що хоче служити зі своїми рідними.
У перші тижні війни 128-ма бригада пережила особливо важкі бої у Запорізькій області, під час яких мінометний розрахунок Василя Гладенького відзначився — підбив російський танк Т‑72. Вони і зараз постійно на бойових виїздах. Батько пишається, що син не злякався ворожих обстрілів, усе хапає на льоту і став справжнім вояком.
«А є ще бойова донька»
Тим часом вдома на бійців Гладеньких чекає господиня і три прийомні доньки.
— У нас із дружиною троє своїх синів, старший із котрих уже багато років із родиною живе в Чехії, — каже пан Василь. — А ще ми взяли трьох прийомних доньок. Двом молодшим 9 і 12 років, вони хворобливі від народження, але ми виховуємо їх так, щоб дівчата виросли здоровими. А старшій Софії вже 20, вона офіцер Нацгвардії. Дуже бойова дівчина, може дати фору багатьом хлопцям.
Між іншим, через участь Гладеньких у Галицькій армії й УПА глава сім’ї мав певні труднощі в особистому житті.
— Справа в тому, що моя дружина має польське коріння, її родичі й зараз проживають у Польщі, — пояснює пан Василь. — І коли перед нашим одруженням вони дізналися, що мій дід і прадід воювали в Галицькій армії й УПА, то поставилися до цього неоднозначно. Але нам вдалося пройти через ці історичні непорозуміння. Ми створили чудову сім’ю. Родичі дружини вже багато літ цілком нормально сприймають наші переконання, а після 2014 року навіть гаряче підтримують нас.
«А що зробиш для Батьківщини ти?»
Патріотизм, любов до України в Гладеньких закладені генетично, тому не піти на теперішню війну вони ніяк не могли.
— П’ять поколінь моєї родини боронять Україну, а ворог один і той же — росія, — каже пан Василь. — Пригадую, коли мені було 10 років, тато якось відкликав мене вбік, намалював на камені тризуб і сказав: «Твій прадід віддав життя за Україну, дід віддав життя за Україну, я відсидів за Україну. А що зробиш для України ти?». Тато загинув в аварії в 1983-му, проте я можу відповісти зараз, що продовжую справу нашої родини — теж воюю за Україну. І мої сини так само. Нинішні покоління мають нарешті перемогти росію й покласти цій боротьбі край.
Обидва сини цілком поділяють погляди батька. У мирний час старший син Андрій активно займався «Пластом», а з початком війни багато його побратимів теж пішли в ЗСУ.
— Практично вся наша пластунська станиця зараз в армії, — каже пан Василь. — «Пласт» вчить, що треба бути вірним Богу й Україні. У мирний час ми вірні Богу, а зараз — Україні.
P. S. Коли матеріал готувався до публікації, стало відомо, що старший син пана Василя навідник міномета Андрій Гладенький отримав поранення на бойовій позиції. На щастя, воно неважке, після лікування Андрій знову повернеться в стрій.
Ярослав ГАЛАС,
офіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, «Українська правда».
Останні новини:
- Незалежність цього року кривава, бо населення України 30 літ йшло на угоду зі злом, – Ірина Фаріон.
- А в якості суперпризу – коза Джавеліна!: на Волині зібрали 50 тисяч гривень для ЗСУ.
- 24 серпня, 24 години, 24 гривні: волиняни з Kalush оголосили збір на реабілітацію Героїв.
- Розшукують зниклого безвісти військового з Волині.
- Президент Зеленський привітав українців з Днем Незалежності (Відео).
Усі новини російсько-української війни – тут.
