Український актор і режисер Іван Миколайчук із колегами по міжнародній кіногрупі в Луцьку (1985 рік).
«Така земна і величава»: бронзовій Лесі в Луцьку — 45
19 серпня 1977 року у місті над Стиром відбулося урочисте відкриття пам’ятника легендарній українській поетесі Лесі Українці. Ця подія викликала широкий суспільний резонанс, зібравши чимало лучан — від партійної верхівки до працівників заводів, а також гостей зі столиці тодішньої УРСР та інших республік — на головній площі Луцька. Серед них, звісно ж, були й автори: скульптори — Андрій Німенко та Микола Обезюк, архітектори — Валентин Жигулін і Сергій Кілессо
Нині, пробігаючи в центрі «біля Лесі», важко уявити, що цієї скульптури тут могло й не бути взагалі… Історію з участю Миколи Обезюка (чи не єдиний з авторів дожив до наших днів. — Авт.) у її створенні, яку, звісно ж, не озвучували привселюдно 45 років тому, розповів наш земляк — мистецтвознавець Микола Дьомін. У своєму матеріалі «Всеукраїнська та волинська монументальна скульптура Миколи Обезюка» він написав: «До сторічного ювілею Лесі Українки (1971) митець узяв участь у конкурсі на кращий ескізний проєкт пам’ятника поетесі. Обезюк здобув перемогу і схвалення виконувати роботу в матеріалі, щоб встановити пам’ятник у Києві. Проте далися взнаки закулісні інтриги з перетягування визначеної голосуванням журі першості, бо, зрештою, зважаючи на істерику і сльози претендентки, означене перше місце розділили на двох — пам’ятник Лесі Українці роботи тодішньої голови Київської організації СХУ Галини Кальченко встановили у Києві (1973 року. — Авт.), а монумент, виконаний з моделі Миколи Обезюка, — у Луцьку».
Автор матеріалу не приховав, що, незважаючи на двозначну ситуацію, цей твір надзвичайно схвально оцінив народний художник СРСР, скульптор Олександр Ковальов ще на стадії виконання майже семиметрового монумента у реставраційних майстернях. Він пафосно вигукнув Обезюку: «Вона у тебе, як пісня!..».
В архівах Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки вдалося знайти номер газети «Радянська Волинь» від 20 серпня 1977 року із матеріалом журналістки Катерини Зубчук «Така земна і величава…» про відкриття згаданого монумента. Цей уривок повертає читача у ті часи: «…Одинадцята година. Театральна площа прикрашена гаслами «Слава геніальній поетесі — полум’яному борцеві за щастя народу», «Творчість Лесі Українки безсмертна». Звучить музично-поетичний монтаж із творів Лесі Українки. На трибуну, що встановлена біля пам’ятника, піднімаються члени бюро обкому і міськкому Компартії України, виконкому обласної і міської Рад депутатів трудящих, гості, представники трудових колективів з усієї області. Мітинг відкриває голова виконкому Луцької міської Ради депутатів трудящих Ю. М. Сулівін».
Бачили тебе руїни Італії, сиві піраміди Єгипту, предковічні гори Кавказу… Та з усіх далеких доріг тебе завжди кликала ота єдина, що вела до рідної домівки.
Згодом він запросив першого секретаря обласного комітету Компартії України Миколу Коржа відкрити пам’ятник. «Микола Панасович Корж перерізає червону стрічку. З монумента спадає білосніжне покривало. Звучать гімни Радянського Союзу і Української РСР. Ось вона — Леся Українка! Перед зором постає майже шестиметрова скульптура, відлита у бронзі, встановлена на гранітному постаменті. Земна і в той же час така величава! Здається, що зараз Леся зійде з п’єдесталу, ступить на широку площу, пройдеться вулицями нашого славного міста, увіллється в юрбу своїх земляків, за світлу долю яких вона боролась», — ділилася враженнями з читачами 45 років тому Катерина Зубчук.
У своїй статті вона згадала й виступ на урочистості відомого українського поета, який родом із Волині, Олександра Богачука. Він без соцреалістичних ноток, як у попередніх ораторів, звернувся до самої Лесі:
— Де ти тільки не бувала у білому світі. Бачили тебе руїни Італії, сиві піраміди Єгипту, предковічні гори Кавказу… Та з усіх далеких доріг тебе завжди кликала ота єдина, що вела до рідної домівки. Находилася і нажурилася, надивилася й натомилася ти за своє коротке та блискавичне життя, щоб сьогодні стати на повен зріст у своєму краї і на весь світ промовити:
«Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера пора золота!»
Знов ідеш ти по рідній Волині,
І веселка в очах розквіта…
Серед українських колег по перу пана Олександра тієї п’ятниці, 19 серпня (на Спаса. — Авт.) на відкритті пам’ятника були присутні, зокрема, Микола Зарудний, Борис і Микола Олійники, а також їхній білоруський колега Федір Жичка та грузинські автори Хута Гагуа та Джаба Асатіані. Останній є перекладачем творів Лесі Українки та інших наших письменників. На згаданий захід приїхав і знаний композитор тієї епохи Анатолій Кос-Анатольський, який почув, як на Театральній площі лунає його мелодія на слова Лесиних «Досвітніх вогнів»…
У роки незалежності двічі на рік — 25 лютого і 1 серпня (у день народження й смерті поетеси. — Авт.) — уже сучасні чиновники (без трибуни) виголошують промови, покладають квіти на той же постамент із полірованого лабрадориту. Від цього офіціозу відволікають тільки нестаріючі вірші Лесі, що лунають із уст дітей та молоді.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Читайте також: ««Танок сміливців зі смертю»».
