Волинянин створив скрипку, меншу за копійку, а бочку помістив… у пляшку!

Народного умільця із Любешова за філігранне виготовлення дерев’яних мініатюр називають «Поліським Лівшею». А ще Валентина Михайловича знають як справжнього українця, патріота та краєзнавця. Усе своє життя волинянин бореться за правду, яку, на його думку, не знають або забувають багато українців. Адже невивчені уроки минулого знову і знову призводять до трагедій: «Якби українці пам’ятали свою історію без викривлення, то сьогодні б москаль не йшов нікого «визволяти»

«Якби за 30 років Незалежності в дитсадках, школах, училищах, і університетах добре вчили справжню нашу історію, аналізували втрати, яких зазнала Україна, то зараз, може, московит не робив би нам черговий геноцид. Шкільні програми створювали так, що правди в них не було», — ​вважає Валентин Поліщук.

 

 

За його словами, аби розповісти цю правду, вистачило б навіть документів, які в нього є. Валентин Михайлович показав мені стос паперів, які свідчать про злочини радянської влади. Упродовж життя, каже, збирав факти знищення московитами українського народу.

«Ось втрати України з 1917 року, коли біснуватий ленін прийшов до влади, плани сталінської депортації і розстрілу українців», — ​показав колонку вражаючих цифр співрозмовник.

У дитинстві Валентину Поліщуку багато довелося побачити і почути про звірства москалів.

Одна з найскладніших робіт — ​бочка в пляшці, усередині якої «закорковані» мініатюрні столярні інструменти.

Нині краєзнавцеві — ​82. Він не втомлюється розповідати і писати про те, як з українців знущалися одвічні вороги. Понад 60 літ живе на Любешівщині. А народився на Рівненщині, на хуторі в Корецькому районі. Розповідає, що його батько був сиротою. Одружився з бідною дівчиною. Але невдовзі зібрав трохи грошей і зумів купити хутір. Мали хату, клуню, сарай, садок і земельну ділянку. Після війни радянська влада це все забрала.

Валентин Михайлович пригадує, як після війни у Корці на стадіоні вішали людей. Таким чином радянська влада знищувала патріотів, приписуючи їм всякі злочини. Розповідає, як там замордували хлопця, який навіть не брав до рук зброї.

«Той, хто мав розум, був найстрашнішим ворогом. Таким не давали вижити. Зігнали людей на мітинг і привезли молодого Михайла з таблицею «бандит». Коли петлю накинули, то він ще крикнув: «Слава Україні!». Його родину знищили, спалили хату і собаку застрелили. Я все це бачив. Совєти пакували патріотів у тюрми. Мали план розстрілу і виконували його. Двоюрідна сестра повішеного Міши, яка вижила, розповідала, що її дуже били в Корецькому НКВД, волосся вирвали», — ​поділився спогадами Валентин Поліщук.

Таких історій чоловік знає і пам’ятає чимало. Бо як таке забути? Про таке хочеться кричати, тим паче тепер, коли кацапи знову прийшли нищити українців, із жорстокістю убивають і ґвалтують, як робили це колись.

Поміж розмовами про минуле і сьогодення Валентин Михайлович показав колекцію своїх мініатюр. Це не просто різьбярство. Це маленькі дива, яких деінде в Україні годі шукати.

 Шкатулка у кісточці вишні, бочка в скляній пляшці, скрипка розміром з копійку, розп’яття в середині пляшки і ще безліч шедеврів можна побачити в домашній колекції майстра. Усі роботи — ​на грані можливості людського ока.

Попри поважний вік Валентин Михайлович досі трудиться у своїй майстерні. Працює без окулярів. Використовує деревину в будь-якому вигляді — ​від тріски до паленого сірника. Вироби настільки маленькі, що їх неможливо сфотографувати. Важко зрозуміти, як можна було створити скрипочку в половині вишневої кісточки. Це одна з найцікавіших робіт майстра. Крихітний музичний інструмент завдовжки сім міліметрів Валентин Поліщук створив ще 40 літ тому. Шедевр складається із 13 деталей! Для дека скрипки народний умілець використав горіхову шкаралупу, для грифа — ​шматок дерева груші, а струни натягнув з капронового волокна. І при цьому обходився без збільшувального скла. Одна з найскладніших робіт — ​бочка в пляшці, усередині якої «закорковані» мініатюрні столярні інструменти. Цей шедевр виконаний в єдиному екземплярі. Свої вироби волинянин розміщує в пляшках не лише з-під алкоголю, але й парфумних. Щось навіть помістив у лампочку.

Займатися різьбярством почав ще змолоду. Сам робив домашні меблі. А створення мініатюр стало не просто хобі, а й справою життя, яку не полишає донині.

Головне, за його словами, — ​терпіння і наполегливість: «Усе життя звик працювати. Ніколи не розумів, як можна байдикувати, нічим не займатися і не цікавитися».

Сьогодні, у тривожний для України час, Валентин Михайлович побажав би землякам бути українцями, а не хохлами.

Читайте також: «Батько десяти дітей із Рівненщини передав авто захисникам на фронт».

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.