У центрі Копенгагена ревли сирени, лунали імітовані вибухи та звучав Гімн України

«На нашому місці може бути кожен європеєць»

Відчути подих війни, щоб зупинити її в Україні і світі, данійців уже вкотре закликала Асоціація українців Данії. Одного дня мітинги відбувалися відразу в чотирьох найбільших містах країни щастя — ​Копенгагені, Орхусі, Ольборзі та Хернінгу.

За кордоном вимушених переселенців легко впізнати у великих потоках людей і без національного вбрання чи синьо-жовтих прапорів. Зазвичай їхня тривога і смуток в очах вказують на те, що приїхали вони в чужі країни не за враженнями чи на заробітки. Якщо й усміхаються, то стримано.

Якщо не зупинити війну, то на нашому місці може бути кожен європеєць, усі ці люди, які проходять повз нас.

— Ми приїхали сюди з Києва напередодні війни до родичів, а змушені залишатися дотепер. Нашій донечці чотири рочки, і вона не чує, не лякається виття сирен, але ми щодня говоримо про те, скільки страху щодня відчувають діти в Україні, — ​каже вимушена переселенка Олена з Києва.

— Сьогодні вночі ворог знову знищив частинку нашого Харкова — ​нашого серця й душі. Хочеться кричати на всю Данію, щоб її жителі відчули наше горе. Якщо не зупинити війну, то на нашому місці може бути кожен європеєць, усі ці люди, які проходять повз нас, — ​чую від жінок, які протягом чотирьох місяців приходять на подібні мітинги з діточками-дошкільнятами.

— Данійці дуже дорожать родинами. Тому ми стараємося англійською й данською мовами, жестами, звуками й рухами розповісти, як російське нашестя нищить українські сім’ї. Ми намагаємося розказати, скільки чиїхось батьків і синів росіяни вбили в «Азовсталі», Оленівці… Як вони знущаються з жінок, скільки дітей загинуло в наших містах і селах… І запитати: чи багато ще потрібно звірств, щоб світ визнав росію державою-терористкою? — ​діляться задумом організатори мітингу.

ПЕРЕХОЖІ ТАКИ ПІДНІМАЛИ ОЧІ ДО НЕБА

На одну з центральних площ Копенгагена багато хто прийшов зі своїми плакатами й прапорами. «I love Ukraine!» — ​на ходу мовив хтось із перехожих, на секунду зійшовши зі своєї дороги до учасників мітингу. А через кілька хвилин: «Та це наші українці тут зібралися. Ти хочеш подивитися? То гляньмо трохи і ходімо гуляти», — ​різонуло по серцю байдужістю подружжя, яке везло попереду себе візочок із немовлям.

Спостерігаю, як довго затримаються. А молоді земляки минули площу з рідними людьми, наче чужі. Цього дня таких зустріла лише двох. Ба ні, трьох, якщо рахувати немовля у візку, яке без вини винувате, що має таких непатріотичних маму й тата.

Після короткого звернення лідерів Асоціації українців у Данії, за їхнім задумом, над Копенгагеном заревіла сирена й «посипалися» градом загрозливі звуки з неба. Вони таки змушували перехожих інстинктивно піднімати очі в безхмарну вись. А на бруківці біля накритих білими простиралами уявних загиблих горювали матері, доньки, дружини…

Скільки людей встигло побачити ці моторошні кадри з живими персонажами, правдивими до мурашок по тілі, порахувати неможливо. Зупиняючись перед світлофорами, голови в бік мітингувальників повертали автомобілісти й велосипедисти. Японці фотографували і відразу комусь надсилали світлини. Біля синьо-жовтих прапорів затрималася група польських туристів. На руках у тата-данця синочок років трьох заплакав від імітованого грому обстрілів з ясного неба. Водила сумними очима по написах на плакатах поважного віку пара шведів. Хтось із іноземців навіть намагався підспівати Гімн України. Виходило! Та українцям дуже хотілося, щоб очевидці розповіли про це вдома своїм рідним, на роботі — ​колегам, на сонячних пляжах — ​друзям… Щоб світ був рішучим, сміливим, як Україна!

А в День Державного Прапора України і День Незалежності України українці в Данії несли центром і вулицями Копенгагена тридцятиметрове синьо-жовте полотнище. Мітинги на підтримку України відбулися в інших містах Данії.

Читайте також: «Естонська розвідка: До весни війна в Україні буде статичною».