Залишається сподіватися, що українська громадськість таки переконає МОН не підходити до гуманітарної шкільної освіти аж надто формально та виключити з програми творчість російських авторів.
І жорстока війна не знищила «щупалець путінського міра»
Російські письменники таки залишаться в програмі українських шкіл. Попри заклики громадськості та вердикт профільних експертів. Це значить, що першого вересня українські діти підуть до шкіл і знову вивчатимуть літературу вбивць та окупантів
Міносвіти таки знайшло «хароших рускіх пісатєлєй»
Ні Пушкіна з Лєрмонтовим, ні Достоєвського з Толстим уже не вивчатимуть. Але й остаточної перемоги здорового глузду не сталося.
На днях функціонер Міністерства освіти і науки України Юрій Кононенко, який відповідає за шкільну освіту, офіційно прокоментував позицію відомства: «Прийнято рішення, що письменники, які писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною, тобто або вони народилися в Україні, або довгий час тут жили, або відображали в своїх творах українську тематику, — залишатимуться в шкільних програмах. Це, наприклад, Микола Гоголь або Володимир Короленко. Так само вивчатимуться «Собаче серце» Михайла Булгакова, «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова, ну і такий твір, як «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова», — заявив чиновник в ефірі телемарафону єдиних новин.
Булгаков, як російський інтелігент з імперською свідомістю, не міг уявити Україну поза росією.
Інакше кажучи, Міносвіти проігнорувало однозначну позицію робочої групи, яка закликала виключити зі шкільної програми усіх перелічених паном Кононенком письменників.
Аргумент «вивчатимемо тих, хто пов’язаний з Україною» є цілковито абсурдним, адже це класичний приклад підміни змісту формою. Наприклад, Булгаков народився у Києві — це форма, а Булгаков є українофобом — це зміст. Короленко народився в Житомирі, помер у Полтаві — форма, а Короленко зневажливо писав про українців — це вже зміст. Ігнорувати ці факти як мінімум дивно на тлі військової агресії рф.
Ненавидів усе, за що ми зараз боремося
«Щупальцем руского міра» Михайла Булгакова називав історик Володимир В’ятрович іще багато років тому. Мотивував він це тим, що Булгаков є одним з інструментів кремля для нагадування українцям про єдиний культурний простір — ба навіть для його відтворення. В цьому ж переліку історик називає Пугачову, Цоя, Висоцького та «Іронію долі». Але різниця з Булгаковим колосальна, адже він тут єдиний, кого Українська держава просуває на офіційному рівні, нав’язуючи його творчість нашим дітям в обов’язковій шкільній програмі.
І з цим складно не погодитися — схоже, київське походження Булгакова є тим троянським конем, завдяки якому цього «харошого руского пісатєля» Міносвіти досі намагається протягнути на уроки світової літератури. Але Булгаков був не просто російським письменником, який народився в Києві. Він був російським шовіністом і прихильником імперії. До самої ідеї суверенної України він ставився вкрай вороже. Іншими словами, він ненавидів усе те, за що ми просто зараз боремося. Доктор філологічних наук Лариса Масенко наголошує, що «Булгаков, як російський інтелігент з імперською свідомістю, не міг уявити Україну поза росією. Ідея української державної самостійності була йому чужою й неприйнятною. Для білогвардійського офіцера і більшовицькі війська, і українські вояки, що ввійшли до Києва в січні 1918 року, були ворогами, які загрожували «єдиній і неділимій» російській імперії розпадом».
У єдиному великому київському творі Булгакова — романі «Біла гвардія» — є чимало епізодів, які демонструють імперську зверхність і ненависть автора до боротьби українців за свою державу. Один із центральних персонажів Алєксєй Турбін характеризує українську мову та зовнішність українців так: «Хто тероризував російське населення цією мерзенною мовою, якої навіть на світі не існує? Гетьман! Хто розвів усю цю гидь з хвостами на головах? Гетьман».
І це стверджує герой, прототипом якого, за словами лінгвіста Бориса Гаспарова, був сам Булгаков. Тобто оці хвости на головах, які так огидно римуються з «кастрюлєголовими», — схоже, це і є позиція «руского пісатєля», якого Міносвіти досі тягне в нашу школу. І який, помітьте, стверджував, що ніякої української мови не існує!
Владімір Королєнко: українці — хохли і холопи
Ще цікавіша історія – з вивченням у школі повісті «Сліпий музикант» Владіміра Королєнка, адже вона просто-таки наповнена зневагою до українців навіть на рівні мови. Попри те, що автор народився в Житомирі, а помер, помотавшись по світу, у Полтаві, цим його зв’язок з українським контекстом і закінчується, адже письменник мав виразну російську ідентичність. Микола Міхновський відверто назвав його зрадником українського народу, а Євген Чикаленко вважав його зразком обрусілого українця, який не сприймав українського національно-визвольного руху.
Микола Міхновський відверто назвав його зрадником українського народу, а Євген Чикаленко вважав його зразком обрусілого українця, який не сприймав українського національно-визвольного руху.
Знову хтось може заперечити: мовляв, що з того, все одно його пропонують вивчати на уроках світової літератури, а «Сліпий музикант», може, геніальний твір. Так-от, у тім-то й річ, що геть не геніальний. Критики вважають Короленка посереднім письменником, і вже цього цілком достатньо для того, щоб прибрати його творчість зі школи. А окрім цього, ви будете в шоці, зазирнувши під обкладинку «Сліпого музиканта»…
У першому ж рядку повісті Короленко пише, що дія відбувається в Південно-західному краї (або мовою оригіналу «Юго-западный край»). Так він називає Україну, розташовану на південному заході російської імперії. А от самих українців Короленко постійно називає хохлами, українських селян — хлопами.
Крім Булгакова та Короленка, МОН прагне залишити в шкільній програмі — цього разу серед творів для додаткового читання — сатиричний роман «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова та роман-документ «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова.
Ми чудово знаємо, що в «Дванадцяти стільцях» зашита симпатія до справедливих совєтів, та й узагалі цей твір настільки відомий, що учні й без усіляких програм запросто натраплять на нього в нашому культурному просторі. А от «Бабин Яр» цікавий тим, що сподобався одному з ключових ідеологів СРСР Михайлові Суслову, і цей факт характеризує книгу щонайменше як підозрілу. Безперечно, тема розстрілів у Бабиному Яру потребує уваги, але її можна розкрити на уроках історії або й на уроках української літератури — вивчаючи в 11-му класі потужну збірку Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами».
Залишається сподіватися, що українська громадськість таки переконає МОН не підходити до гуманітарної шкільної освіти аж надто формально та виключити з програми творчість російських авторів, від якої за кілометр тхне «рускім духом», а геніальністю й не пахне. У цьому Міністерству може допомогти петиція, на підтримку якої в українців лишається трохи більше місяця.
Богдан-Олег ГОРОБЧУК, espreso.tv.
Читайте тепер на volyn.com.ua: «Вживаний рюкзак несе ті ж мрії, що й новий».
