«Мрію повернутися до своєї школи»: історія вчителя, який став танкістом

Він чесно зізнається, що навіть тут, на фронті, йому часто сниться школа, сняться його вихованці, виїзди на змагання та перемоги. І тоді він мріє про якнайшвидшу перемогу і про повернення додому, до улюбленої справи, якій присвятив усе своє трудове життя. Історію вчителя-військового розповідає Суспільне.

У ці дні його рідна дитячо-юнацька спортивна школа у Ярмолинцях починає новий навчальний рік. Вона працюватиме і займатиметься з дітьми. Її колишній директор, а тепер командир танку в 3 окремій танковій Залізній бригаді 58-річний Віталій Хоптяр, керував процесом підготовки до навчального року просто з лінії фронту.

Майже щодня, розповідає Віталій Хоптяр Суспільному Хмельницький, він спілкується з молодою викладачкою, яка наразі виконує його обов’язки. Зізнається - усі думки і розмови зараз про те, як запустити навчання, як не втратити час для тренувань і спортивного зростання учнів.

«Діалог з усіма йде, з усіма на зв’язку. Але в мене зі школи з чотирьох мужиків троє пішло на фронт. Залишилися молода дівчина, яка виконує обов’язки директора, вона прийшла у школу 1 лютого, і тренер з боксу, все. Були в нас види спорту, такі як легка атлетика, баскетбол, настільний теніс, футбол, бокс. Я спілкуюся з обласною спортивною школою, шукаємо спільного знаменника, щоб запустити роботу школи. У нас є під школою бомбосховище, в якому є і туалет, і світло, і вода, і діти могли б займатися. Тим паче, що батьки згідні віддати дітей на навчання у спортшколу, хочуть віддати, бо школа у Ярмолинцях усе одно працюватиме в режимі онлайн. А хочеться дітей хоч чимось зайняти. Тому батьки дуже б хотіли, аби у нас в Ярмолинцях спортивна школа була, якесь позашкілля було», – розповідає Віталій Хоптяр.

Він зізнається – школа на фронті йому сниться, і діти, вихованці, теж сняться.

Він зізнається – школа на фронті йому сниться, і діти, вихованці, теж сняться.

«У мене гарна школа. Ми зробили ремонт в 2020 році – перекрили, утеплили, вікна нові поставили. Тільки радуйся і працюй! Але мусимо зараз воювати. Ясно, що хотілося б вчити дітей. Але хочеться, щоб діти на спортивному майданчику бачили противника, але не бачили противника на полі бою. Ми прийшли сюди, ми зараз тут лише заради того, щоб наші діти не бачили війни», – говорить теперішній командир-танкіст.

Чоловік на війні з 26 лютого, пішов добровольцем. Під обстрілами вивчав танк та стратегію ведення бою. Каже, на війні йому став у нагоді й досвід учителювання, а він має майже 40 років педагогічного стажу, та директорства у ДЮСШ, й навички тренера футбольної команди «Евеліна-Ярмолинці».

«Було у нас багато і відкритих боїв, зараз більше з закритих позицій. Приймаємо рішення, дивимося за ціллю, спостерігаємо. В мене, як командира танку, більший огляд, тож слідкую за повітрям, щоб не було зверху противника. Останній раз бачив п’ять бомбардувальників СУ», - розповідає про свої армійські будні Віталій Хоптяр.

За словами колишнього вчителя, а зараз військовослужбовця, сам він «ігровик», і це йому допомагає при прийнятті рішень й тут, на фронті.

«Дуже багато приймається рішень, так як на полі футбольному чи баскетбольному. Під час бою треба прийняти одне правильне рішення, щоб залишитися живим. І, щоб виграти матч, так само треба було прийняти одне правильне рішення», - каже Віталій Хоптяр.

Після нашої перемоги Віталій Хоптяр, з його слів, мріє повернутися у рідну школу, з якою у нього пов’язане усе трудове життя. «У мене в трудовій лише два записи – про прийняття на роботу в Ярмолинецьку ДЮСШ і про переведення на посаду директора тієї ж школи», - усміхається теперішній танкіст. Так що, каже, аби перемога, а там назад, в рідні Ярмолинці, до своєї школи та вихованців.

Читайте також: «Двоє хлопчиків із Ківерців зібрали гроші для ЗСУ»