Курси НБУ $ 41.32 € 42.99
У свої 100 років Трохим Черемухін щодня питає: «Війна закінчилася?»

Трохим Олексійович: «Треба вірити в наших воїнів».

Фото Олени КАЛЕНЮК.

У свої 100 років Трохим Черемухін щодня питає: «Війна закінчилася?»

Чоловік, який бачив Другу світову, тяжко працював у Сибіру, нині розказує, що «кацапури» — ​погані люди й що «щастя — ​коли є сім’я»

«Треба, щоб було оружиє, бо інакше рускі вилізуть на голову»

– А як ви до мене доїхали, коли война й опасно всюди? — ​Трохим Олексійович стурбовано повертає голову у наш бік. Він не бачить і не може ходити, але добре чує й дуже любить спілкуватися. Тож гостей із компанії «Вілія», газети «Волинь» та старосту Хорупанського старостинського округу Василя Козака в своїй оселі у селі Хорупань Дубенського району Рівненщини зустрічає з цікавістю. Донька ювіляра Валентина одразу реагує на слова іменинника:

– Ви знаєте, мій батько, як повідомила йому, що війна, то аж стрепенувся увесь. Бачу, що він крепко переживає! То й стараюся не розповідати.

Трохим Олексійович прислухається до розмови. А коли запитую, що він пам’ятає про Другу світову, коротко, але емоційно розказує, що ховався з батьками та братами й сестрами (а було їх разом із ним восьмеро) від фашистів у місцевому лісі:

– Страшно було! Вони вбили тут дуже багато людей. Знищили і пішли. А потім, як вигнали окупантів, то мене забрали в армію, у Сибір. На два з половиною роки. Там я валив ліс. Ой-йой-йой, скільки я перетягнув роботи! Дадуть 20–30 гектарів — ​треба вирізати. І вирізали… Я не дуже з рускіми мав діло, але то погані люди, ті кацапури!

І фото на згадку в сімейний альбом: Олександр Ляшук, Валентина Бондар і Василь Козак.
І фото на згадку в сімейний альбом: Олександр Ляшук, Валентина Бондар і Василь Козак.

 Відповідаю Трохиму Олексійовичу на його запитання про небезпечну дорогу –пояснюю, що завдяки рідній українській армії добиралися ми до нього спокійно. Трохим Олексійович слухає, а тоді ділиться міркуванням:

– Треба, щоб було оружиє, бо інакше рускі вилізуть на голову. В ту першу войну Україна не була ні взута, ні одягнена, і ружжа не було… Майбуть, трудно буде вигнати, бо дуже багато в тій росії насєленія. Але вірити в наших треба!

– Батько щодня питає, чи війна закінчилася, — ​докидає пані Валентина.

Любов і голуби. А також – ​мед

Запитую ювіляра, чи правду кажуть в селі, що він дуже захоплювався голубами, — ​і спостерігаю, як він радісно завмирає, а тоді ледь киває головою й пояснює:

– Любив на них дивитися. Красіві! І павичі, і дуті! А вертуни які!

Реклама Google

Валентина, почувши про голубів, усміхається. Каже, довго він їх розводив і дійсно дуже любив: поки батько ходив (ще сім років тому), до їхнього обійстя прилітали голуби. А ходив, уточнює, так, що «палиця за його ногами не встигала повертатися». І мама прихильно до голубів ставилася… Донька додає, що Трохима Олексійовича знали ще й і як неабиякого пасічника:

«А які красиві голуби-вертуни!»
«А які красиві голуби-вертуни!»

 – У нас стояла велика бочка, то кожного сезону була повна меду! Рікою тік. І вулики ж він сам робив! Усього сам навчився: в одного щось запитає, там щось побачить… Мусили розпродати все, коли перестав бачити. Він цікавився дуже тим. І квашені огірки з медом любив!

Якби не «Вілія», не поміч ваша, нас би з нашою пенсією кури б загребли. Тому щиро дякую за добро!  

А потім пані Валентина показує на стіни в оселі й розказує, що штукатурили їх з батьком. Розповідає, як він навчив її і косити, й мурувати, адже, маючи ледь за 30 років, втратила чоловіка: в селі ж без таких умінь — ​ніяк. Трохим Олексійович допомагав багато і вчив охоче, бо, хоч працював усе життя в колгоспі ветеринаром-санітаром, умів усе і без діла не сидів… Принагідно жінка, яка доглядає за лежачим батьком, скаржиться, що в село не їздить жодна маршрутка: гірше, як в минулому столітті…

На свято — ​вагомі подарунки: холодильник  і святковий кошик від «Вілії».
На свято — ​вагомі подарунки: холодильник і святковий кошик від «Вілії».

 А тим часом Василь Козак ділиться своїм спогадом: у селі Трохима Черемухіна замолоду шанували й за те, що був неабияким мисливцем. Знав, як поставити сильце на лиса чи іншого шкідника, який «заглядав» в обійстя односельчан, — ​і завжди ловив здобич. «Лісове» життя у минулу війну обернулося великим досвідом…

Читайте також на volyn.com.ua: «Як волинські аграрії на лінії фронту зустріли бойових волинських «гномів», або «Ласкаво просимо на… передову!» (Фото)​».

Насамкінець питаю у Трохима Олексійовича, майстра «на всі руки», що для нього щастя, — ​він одразу заводить мову про дружину:

– Я дуже щасливо оженився. Разом прожили багато років. Важливо, що слухали одне одного!

«Я дуже щасливо оженився!».
«Я дуже щасливо оженився!».

 Трохим познайомився з Євгенією після служби в армії, невдовзі побралися. То був важкий повоєнний час, тож жилося в праці й сутужно. Але виховали двійко дітей (Валентину і Віталія), народилося четверо внуків і стільки ж правнуків… Є рід з добрим корінням.

Родить і земля, яку виділили за сумлінну працю в колгоспі Трохиму Олексійовичу. На ній зараз працюють аграрії відомої в краї компанії. Валентина Бондар дякувала її представнику Олександрові Ляшуку від душі і з ноткою гумору: «Якби не «Вілія», не поміч ваша, нас би з нашою пенсією кури б загребли. Тому щиро дякую за добро!».

Олена КАЛЕНЮК.

Читайте також: «Німецький бізнесмен робить усе, щоб прозвучало: «путін, капут!».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel