Для батька і сина Хомичів честь — разом чавити російську нечисть!

Хомич-старший: «Там, де я працював, — ​і ґудзика не знайдеш»

 — Як і чому ви, ветеран АТО, знову потрапили в зону бойових дій?

— Ще 60 немає, то поки взяли. (Сміється. — ​Авт.). На Донеччині в мене дружбан ще з 2014-го. Одночасно з ним «капітана» отримував. Тоді мене ще називали «піджаком» (це той, хто «зірочки» має, а бойового досвіду — ​ні). То мій друг Сергій — ​ректорував там... Кликав мене ще з початку війни, але зразу не склалося, бо тут, на Волині, спочатку «нафарширував» місцевих «залізом» тим, що роблю (радіоелектронними пристроями для замінування й розмінування. — ​Авт.), а потім інший друг, Дід, подзвонив — ​покликав допомогти в Бучі. А вже тоді вирушив до свого Сергія.

— Там я — ​Фігаро, — продовжує. — Таке дали мені псевдо. Займаюся тим, що й раніше: мінування-розмінування, тобто сапер, і відповідаю за зв’язок. Я гордий з того, що потрапив у цю бригаду! Підібралися такі хлопці! От Скала у нас служить. Позивний відповідає дійсності. Це той, який вивів хлопців з оточеного Маріуполя. Пройшли 22 пости сєпарськіх! Дійшло небагато… Зараз у нас основна маса бійців — ​з окупованої території: Волноваха, Вугледар, з Маріуполя дуже багато… Служить з нами дуже колоритний східняк. Багатий страшне, здається, мільйонер. Він пішов воювати, бо росіяни в нього шахти забрали. Але спочатку був дуже ворожий до нас, західняків. Казав: «Ті кляті бандерівці винуваті в цьому». Це так починалося. А зараз побачив, хто такі бaндерівці в моїй особі й особі мого малого (нас у батальйоні тільки двоє із Заходу). Зараз, якщо в нього виникає якась проблема, то звертається до нас, а не до своїх земляків. Тепер ми найкращі друзі. Вже чекає кінця війни, щоб приїхати в гості. Я запросив. Усіх там запрошую!

— Що у вас викликає найсильніші емоції зараз? Страх є?

— Якщо хтось каже, що там не страшно, — ​я не вірю. От в мене було: виліз на вишку антену поставити. Дивлюся — ​зверху розкрився «зонтик», тобто «Град». Воно спочатку як салют виглядає. Думаю: «Тікати — ​не має смислу. Зараз як попаде в мене… — ​і все». Але пішло мимо. Цього разу пощастило… Взагалі якби роздавав повістки — ​тих, хто боїться, не брав би. Там від них користі нема. Ще й проблеми можуть бути. Таких на кухню відправляють або додому.

— Чого на війні вам не вистачає з мирного життя?

— Одного разу (ще колись, у 2015-му) замкнуло мені щось: так захотілося зайти в ресторанчик, щоб була біла скатертина, виделочка, ніж, і з’їсти шматочок м’яска. Десь за тиждень знайшов вірменський — ​і сидів там та просто насолоджувався життям. А тепер були вареники. Волонтерка ківерцівської громадської організації «Станція добра» Альона Максименко привезла. Ми виїхали назустріч її автівці з прапором Волині. (Сміється. — ​Авт.) То вона з друзями, побачивши стяг цей наш, — ​втратили дар мови, так розчулилися… От ті вареники були зварені й заморожені (замотані в купу ковдр). Привезли їх пізно, годині о 22-й, то в наших таке було щастя! Хоч і поїли — ​взялися знову вечеряти… А взагалі найважче нам із водою: водопровідна погана, а з криниці страшно брати, бо можуть якусь отруту сипонути місцеві. До речі, ми навчилися розрізняти, де хто! Їдеш в селі і дивишся — ​якщо антени Т2 стоять на даху, то тут українці живуть, а якщо — ​«тарілки», то «раша тудей» (Russia Today — ​державний пропагандистський російський телеканал, що поширює брехню і наклепи. Після нападу pосії на Україну його мовлення заборонили в ЄС й інших країнах Заходу. — ​Авт.).

Запитую в Юрія, що думає він про можливість переговорів і про Перемогу.

— Не сумніваюся в Перемозі. Які переговори?! З ким і про що?! Не буде путіна — ​буде другий. Це хвора нація!

— Вам доводилося спілкуватися з полоненими ворогами?

— У мене інша специфіка: або зв’язок налагоджую, або підриваю. Як правило, там, де я працював, — ​і ґудзика не знайдеш! (Сміється. — ​Авт.)

Які переговори?! З ким і про що?! Не буде путіна – буде другий. Це хвора нація!

Хомич-молодший: «Відзняте складаю в архів Перемоги»

 Володимир Хомич, як і батько, – зв’язківець. Йому 35. У мирному житті – крутий фотограф. Одна з причин, чому він у ЗСУ, – хотів «познімати війну» і тому, що «кожен має бути на своєму місці». Розповідає, що документує історії побратимів, вояків, які боронили Маріуполь та інші міста Донбасу. Навчився в армії прати вручну й рубати дрова.

– Працюю радистом і фотографую, але поки заборонено показувати й розказувати: ми викладаємо у вільний доступ, може, 1%. Решта — після війни. Відзняте складаю в архів Перемоги, – каже Хомич-молодший.

Зі смішного Володя згадує новини по ДНРівському радіо «Республіка»:

– Вони серйозно так розказують, як путінці нібито мочать наші «Хаймарси» (американська реактивна артсистема. – Ред.) мочать, а ще по 500 азовців і правосеків (представників «Правого сектору», яких росіяни називають «бандерівськими націоналістами». – Авт.) кожної години... Смішно слухати!

Розповідає чоловік і про приємні відкриття:

– Дуже мені Донбас і той шматочок Луганщини, що я бачив, подобаються своєю природою. Очікував, що всюди лише степи. А там такі краєвиди! Щоразу, як їду, милуюся. Красива в нас Україна!.. От тільки суржику місцевого набрався. У них страшенний суржик! Ми ж із татом двоє із Західної України, а решта – місцеві. З нами вони, звичайно, стараються краще розмовляти, слова підбирають. Навіть комбат зі мною на українську переходить!

Хомич-старший, який стоїть поруч, додає, що у 2014 році побратими зі Східної України не переходили так на українську (хай і ламану), як тепер. На запитання, чи використовує він сам російську, Юрій відказує коротко і зі сміхом:

– Хіба якщо треба заматюкатися.

Про що мріє у війську Хомич-молодший? Володимир примружується й відповідає:

– Мрію поїздити Кримом на мотоциклі. На наступне літо готуюся. Цей сезон, бачу, вже пропустив, але наступного літа точно поїду!.. Нам потрібні всі наші території!

Читайте також: ««У хлопців – новий день народження»: боєць ЗСУ розповів, як позашляховик від Favbet допоміг врятувати побратимів»

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.