Про що говорять пасажири в тролейбусі: підслухані історії з луцького транспорту

От нещодавно дорогою на роботу в тролейбусі мій колега почув, що працівниця якогось волинського суду періодично бере відпустку, бо... лікується від алкоголізму. Я, звісно, побажала успіху цій жінці у боротьбі із «зеленим змієм» й подумала, що деінде такої конфіденційної інформації не почуєш. Тож одягнула свої рвані «дорожні» джинси й подалася порушувати норми суспільної моралі: підслуховувати чужі розмови у тролейбусі.

«Ото людей труїли!»

Традиційно – маршрут «одиничка» (1-а). Зупинка «Університет» на вулиці Винниченка. Заходить пенсіонерка в смугастій спідниці. Умить вона знаходить в транспорті співрозмовницю. Це її стара знайома. Обидві їдуть на базар. Одна розповідала іншій, що хоче купити нові шпалери. Шукає гарні вінілові, щоб прослужили багато років. Її приятелька банально каже, що може ліпше переклеїти шпалери після Перемоги, бо хто ж знає, як воно далі буде? Лучанка заперечує: мовляв, зневірюватись так не можна. «Втомилась від усього, а нові шпалери принесуть трохи радості», – упевнено відказує. Від її оптимізму й собі захотілось перефарбувати стіни.

Жінки продовжили розмову про завжди актуальне – ліки. Пані в смугастій спідниці бідкалася подрузі, що 5 років пила одній й ті ж таблет і вони їй помагали, а тепер прийшла в аптеку і дізналася, що улюблені пігулки зняли з продажу чи навіть із виробництва, бо в їхньому складі виявили щось не те. «Уявити тільки! А що, раніше їх в лабораторіях не перевіряли? Ото людей труїли!» – зробила висновок жінка.

«Джентльмен з окулярами»

На зупинці на вулиці Богдана Хмельницького до салону «рогатого» зайшов статечний літній дядечко в окулярах, вбраний у світлі брюки та білу сорочку. Десь на наступній зупинці він помітив молоду вагітну жінку і запросив її сісти поруч. Сонячно було того дня. Турботливий чоловік люб’язно запропонував «сусідці» свої окуляри від сонця. Вона, звісно, подякувала, але відмовилася. Потому він розповідав їй, що його дочка жила до війни в росії. І роботу мала, і зарплату хорошу, і квартиру. Але коли все почалося, поїхала в Європу з чоловіком. Зараз живуть у Голландії. Він поваром працює, вона – офіціанткою.

Її приятелька банально каже, що може ліпше переклеїти шпалери після Перемоги, бо хто ж знає, як воно далі буде?  Лучанка заперечує: мовляв, зневірюватись так не можна. «Втомилась від усього, а нові шпалери принесуть трохи радості», – упевнено відказує. Від її оптимізму й собі захотілось перефарбувати стіни.

Тим часом дві інші пасажирки цього тролейбуса обговорювали ціни на ринку, куди або звідки, ймовірно, їхали (у Луцьку ж не один базар). Жінки нарікали, що домашні овочі і фрукти дорогі. «Яблука дорожчі за огірки! Нечувано! По 20! В селі в того дядька гниють ті яблука, а привезе в город, то вже не знає, яку ціну ставити», – обурювались пані.

Цінова політика – одна з найпоширеніших тем у тролейбусі. Поважних літ їхав зі Старого ринку і дорогою обурено розповідав сусідці по сидінню, що сало вже по 170. І ціна, як чув від продавців, далі піде вгору. Пані Марія, почувши про це, сказала, що не планувала купувати сало того дня, але завтра поїде знову на базар, аби встигнути придбати стратегічно необхідний продукт. «Бо якшо кажуть, що подорожає, – то точно так і буде», – робить висновок.

«Водій за життям пасажирів не підглядає»

Ці всі діалоги я підслухала лише за три зупинки. Аж виникло бажання не виходити на своїй, а їхати далі. Хотілось почути щось «гостре» – і так сталось. Тролейбус, якщо пощастить, – як цікава книжка. Кожна чиясь розмова – новий епізод. Так я дісталася аж на кінцеву, не помітивши, що залишилася в транспорті одна. Водій вигукнув з кабіни: «Кінцева».

Того дня на маршруті №1 працював Микола Біляшевич. Він водить тролейбус 12 літ. Щоправда, з перервами. Два роки тому повернувся на роботу. Це означає, що вона чоловіку подобається. Його маршрут №1 пролягає від КРЗ до ЛПЗ і триває півтори години. Один із найдовших!

Пан Микола погоджується, що в тролейбусі почуєш стільки історій – хоч пиши книжку. Але зізнається, що не підслуховував ніколи, бо ж несе відповідальність: мовляв, безпека пасажирів – понад усе! Хоч за час роботи, каже, траплялися «різні» історії. Пригадує, як колись на Київському майдані троє хлопців доганяли тролейбус, двоє забігли, а третій оступився, врізався в транспортний засіб і впав. Було, що жінка на самій зупинці втрапила в калюжу і зламала ногу...

«Він мене поцілував»

Коли я розповідала про це в редакції, одна колега зізналась, як нещодавно їхала вранці тролейбусом у справах і до неї підсів парубок. На своїй зупинці незнайомець поцілував її і вистрибнув у відчинені двері. Дівчина не встигла навіть отямитись...

Усі ці історії обірвані. У деяких можна знайти глибокий зміст, в інших – привід усміхнутися, а деякі, як частинки пазлів, – окремо ні про що «не говорять», але із них складається наше життя.

Аліна ВІТИНСЬКА

А ви їздите тролейбусами? Напишіть нам свої «транспортні історії»: [email protected] або: 43016, вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область.

Читайте також: Як у Луцьку відсвяткували День міста (Фото).