«Я вже готова прикувати себе ланцюгами до Офісу Президента із запитанням: «Де «Азов» і де мій син?» (Фото)

«16 травня ми отримали від Назарчика «крайню» есемеску: «Люблю тебе! Чекай вдома…»

— До лав «Азову» мій Назар потрапив цілеспрямовано, — ​розповіла «ФАКТАМ» мати бійця Маріанна Колос. — ​Син мріяв захищати Україну ще з 9-го класу, і саме в «Азові». Після школи, яку закінчив із золотою медаллю, навчався в Донецькому національному університеті у Вінниці на юриста. За чесність, правдивість, відкритість та відмінні оцінки став старостою групи. Але щойно Назарові виповнилось 18 років, як він сам поїхав до Маріуполя — ​призиватись до омріяного підрозділу. Звісно, ми підтримали вибір сина. Хоча й дуже переживали.

 Пройшов понад два місяці курсу молодого бійця та курсу виживання — ​дуже жорстких та навіть жорстоких випробувань сили духу, тіла та розуму, аби стати азовцем. Наприклад, стрибки з гелікоптера у море, яке щойно звільнилось від криги. Або марш-кидок у снігу лише у шортах та майках. Без перебільшення, там, в «Азові», готували та виховували справжніх Воїнів з великої літери…

Вже юним бійцем Назар, якого хлопці з повагою називали Грінкою, постійно брав участь у бойових діях. Ще й опанував професію військового парамедика, бо марив, крім служби в «Азові», ще й медициною. Ось так одночасно здійснив дві свої мрії.

–Назар щось повідомляв вам про війну, бої, розповідав, як трималось місто?

— Коли бої ще йшли на передовій перед Маріуполем, ми спілкувались доволі регулярно. Назар, як завжди, був у гарному бойовому настрої та заспокоював нас. Щоправда, казав, що бої в зоні АТО/ООС порівняно «із цим» — ​дитячі казочки… Потім ми дізнались, що в одному з боїв сина контузило, але він лишився у строю. Лінія фронту дуже швидко наблизилась до міста… Дзвінків стало набагато менше. А коли вже пішли вуличні бої, писав лише коротенькі есемески. Що живий, що з ним усе гаразд… Інколи зв’язку із ним не було й декілька діб.

Щойно Назарові виповнилось 18 років, як він сам поїхав до Маріуполя — ​призиватись до омріяного підрозділу.

День народження сина 10 березня. Тож він на фронті зустрів 19-річчя. І навіть забув про це. Лише за декілька діб розповів мені, що так і не згадав того дня про важливу дату. Ми ж жадібно ловили кожну новину, кожен репортаж, кожне фото зі вже оточеного та заблокованого Маріуполя. А потім був відчайдушний прорив до «Азовсталі»…

Син там знову був поранений: осколок влучив в обличчя, був ще перелом ребер. Але він тримався. І рятував поранених військових та цивільних, незважаючи на все. Бо не було вже чим лікувати, хоча б перев’язувати…

— Чи вдавалося вам спілкуватись під час боїв на «Азовсталі»?

— Короткі есемески, що «все гаразд» і живий… І ці есемески я зберігаю, наче родинну реліквію. Бо яке вже там «все гаразд»?.. Постійно телефонувати з підземель та катакомб, де мобільний зв’язок під безперервними обстрілами не ловив, Назарчик уже не міг. Як мінімум тричі він прощався з нами. Про події на «Азовсталі» та навколо неї ви усі добре знаєте. І ми теж сподівались на екстракцію хлопців до третьої країни зі зброєю в руках та на якнайскоріше повернення додому…

 Але настав страшний травень. І 16-го числа ми отримали від Назарчика «крайню» есемеску: «Люблю тебе! Чекай вдома…». Можливо, він разом з усіма хлопцями та дівчатами вірили, що їх таки врятують. Усе! Більше жодної звістки. На доступних в інтернеті фотографіях та відео змучених, закривавлених, але нескорених азовців і сотень інших захисників підземної фортеці та Маріуполя сина не було. За достовірною, але неофіційною інформацією, Назара разом з іншими воїнами з «Азовсталі» доправили до якоїсь «виправної колонії» на окупованій Донеччині. Буцімто він там і досі. А може, вивезли до росії? Серце розривається від невідомості.

«Інформаційним гієнам так і не вдалося збити з пантелику мужнього юнака…»

Уже буквально за декілька діб після виходу воїнів з «Азовсталі» російські «журналісти» оприлюднили так званий допит бійця «Азову», ставлячи йому різні провокаційні запитання про «бендер», «фашистов», «нацыстов» та інші нісенітниці. Але інформаційним гієнам так і не вдалося збити з пантелику чи похитнути силу волі й змінити життєві погляди мужнього юнака. Це й був Назар Грінцевич. Це відео нині вже облетіло увесь світ.

— Що я відчувала, коли переглядала цей «фарс»? Бо журналістикою це не назвеш. З одного боку — ​шалений біль, що ти не можеш захистити свою дитину, свою кровинку від цих неймовірних страждань. Лише стискаєш кулаки та зуби у відчаї і вже не стримуєш сліз. І уявляєш, ЩО коїться «за кадром»! — ​каже Маріанна Колос. — ​А з іншого боку — ​невимовна гордість за не по роках дорослого сина, який став справжнім Чоловіком, Воїном, Героєм. Як він сміливо, спокійно, холоднокровно відповідав рашистським пропагандистам і жодного разу не пристав на їхні провокації! І саме тому ми всі досі щодня десятки разів переглядаємо це «інтерв’ю» — ​аби вловити погляд, слово Назарчика. Бо після цього — ​жодної звістки від сина…

 Якщо до трагедії в Оленівці мені та ще сотням матерів, дружин, сестер, доньок захисників та захисниць «Азовсталі» та Маріуполя з нашої громадської організації дружньо радили мовчати, щоб не «зірвати процес», то зараз я вже не знаю, що думати та що робити. А тут ще всі російські пропагандисти та їхні поплічники підливають масла у вогонь розповідями про «суд», «страту», кидають фото кліток у театрі зруйнованого ними ж Маріуполя… І що тут робити? Я у відчаї від безсилля. Куди кричати, кому плакати про свою біду? Особисто мені та ще тисячам посестер по нещастю ніхто нічого не каже.

…У відчаї я особисто вже готова прикувати себе ланцюгами до Офісу Президента з єдиним запитанням: «Де «Азов» і де мій син?». Бо втрачати мені вже немає чого. І боятись немає чого.

Анатолій МЕЛЬНИК

Останні новини:

• Чоловік пропонував волинському прикордоннику 500 доларів хабара, щоб виїхати з України.
• У Луцьку матерям загиблих Героїв вручили нагороди (Фото).
• Останній шлях королеви: де, коли і як проходитимуть похорони Єлизавети II.
• Подоляк розповів, що буде з Кремлем, коли Україна звільнить Донецьк і Луганськ.
• На вихідних в Україні литимуть дощі та похолоднішає.
• Російський агент хотів підірвати боєприпаси ЗСУ, але поплатився.
• У Прилісненській громаді двом родинам загиблих героїв вручили їхні ордени «За мужність» (Фото).
• Українські війська, ймовірно, деокупують Куп'янськ протягом наступних 72 годин – ISW.

Усі новини російсько-української війни – тут.