«Вони не кажуть — ​Україна чи росія, а кажуть «наші»…»

…про різницю між війною у 2014-му і зараз

— «Херачать» з ранку до вечора, виходити на позиції дуже проблематично — ​все палиться. Війна іде артою. Тоді такого не було. Просто таке враження, що вони навчаються лупити або з гармати, або з танка. Якщо наші вчаться це робити на полігоні, то у них полігон — ​Україна. «Оскільки боєкомплекту дох*ра, то стріляємо куди і як хочемо» — ​така логіка росіян.

…про місцевих жителів на Донбасі

— У Бахмуті і Краматорську багато проросійськи налаштованих людей лишилось, і вони часто українських військових здають. Буває, зустрічаєш, а вони говорять: «Скільки вони будуть стріляти, ці наші?». Ти питаєш: «А наші — ​це хто?». — «Ну як хто? Наші…». Вони не кажуть — ​Україна чи росія, а кажуть «наші», просто з їхнього виразу обличчя ти розумієш, хто їм «наші»… Всі, хто хотів виїхати, — ​вони виїхали. 20–30% залишаються. Десь 10% страшно виїхати, бо вони бояться. А інші так — ​чекають росіян.

…про вагнерівців і мобілізованих в «Л/ДНР»

— На Харківщині здебільшого (десь 80%) воювали люди з «ЛНР/ДНР», і з ними було якось простіше, бо вони менш мотивовані. Їх приводили на позиції буряти, ставили, а самі відходили до кордону. Вони ж тоді думали, що зайдуть у Харків і їм нічого не буде, але наші їх вибили.

А тут, на Донбасі, діє «Вагнер». І дуже багато людей зникає безвісти. В полон можуть взяти капітана, майора, а піхоту — ​ні. Були випадки, коли ми знаходили по 6 наших, які заснули вночі і їх зарізали. Так працюють вагнерівці.

…про тварин, які рятують

— Є такий «Фельдман-екопарк» (ландшафтний парк із зоопарком біля Харкова. — ​Ред.), ми там теж були. В екопарку 8 березня зникло 2 людини, ми їх потім знайшли «двохсотими» в одному будинку. Росіяни гасять все касетними мінами — ​є такі протипіхотні міни ПОМ 2, ПОМ 3, вона зверху випадає там з цієї «каструлі» і в радіусі 30 метрів завдає шкоди. Ще вона із сейсмодатчиком, і якщо ти десь у районі 7 метрів проходиш, то тобі хана. Тому ми вдячні тваринам із «Фельдман-екопарку», які порозбігались навкруги по лісі і ціною свого життя багато тих мін підірвали.

…про страх

— Погана людина та, в якої нема страху. Коли ми потрапили в частину, в нас були такі, що кричали з шашкою наголо: «Давайте швидше їхати їх убивати». Багатьох із них вже немає. «Чувак, куди ти поспішаєш, ти хоч військову кафедру закінчував? В армії був? З автомата стріляєш?» — ​«Так, я в тирі був». Тобто, якщо в людини нема страху, то 70%, що її скоро не буде.

Всі, хто хотів виїхати, — ​вони виїхали. 20–30% залишаються. Десь 10% страшно виїхати, бо вони бояться. А інші так — ​чекають росіян.

…про побут російських військ

— Їхній побут… Так само, як на Київщині, — ​де вони живуть, там і серуть. Я не знаю, може, це якісь буряти, якути, у яких нема вбиралень, або вони дідько зна де, і вони ходять де поближче. Реальний срач навколо. Бо в нас у хлопців чисто навіть там, де під обстрілами і все горить. Ти залазиш до чуваків у бліндаж, а там гітарка може висіти, свічечки стоять. Все прибрано, охайно.

…про алкоголь

— На Донеччині в жодному магазині навіть пива не знайдеш, на «Новій пошті» копи сидять і перевіряють посилки, щоб не було. Але наші військові все одне знаходять самогон.

…про повій

— Є такі, що їх замовляли і за 6 тисяч, і вони приїздили у Краматорськ із Дніпра на ніч. Отаке-от.

…про авто

— Машини втрачаються під час артобстрілу. Якщо вона не схована, то це 90%, що ви її втратите, а якщо схована, закидана нормально, то вона буде жити. Втрат небагато, але є… І я б заборонив волонтерам тягати тачки. Бо є запити, як на шкарпетки і «снікерси». На кшталт от нам треба «капсулу» (це броньований бус), бо в нас суперзавдання. А насправді це якась піхота на другій лінії, якій «сцикотно» їхати в магазин.

…про похорони побратимів

— Мені було важко на відспівуванні, не витримую наші ритуали з півчими та оркестрами, я б краще хоронив, як афроамериканці, або під джаз. Бо ти втратив друга, тобі боляче, але ти розумієш, що не можна на цьому зациклюватись, бо нічого доброго з цього не вийде.

…про котів

— Тваринок тут, на передовій, багато хто заводить. До нас, коли були в Харкові, прибилася кошара, тепер з нами їздить… Коли ми втратили двох (побратимів. — ​Ред.), він реально всю ніч сидів перед тим біля кожного з них і нявкав. Не відпускав. Якось вони відчувають небезпеку. Буває всяке, бувають «хрінові» виходи, коли не все гладко, то ми по котику вже орієнтуємось.

…про те, коли закінчиться війна

— Київ навряд чи вони візьмуть, ракетами закидати — ​це можуть, їх у них ще лишилось. Спочатку в мене було відчуття, що до осені все закінчиться. А зараз розумію, що затягнеться надовго, рік так точно. З тим озброєнням, яке прийшло по ленд-лізу, стало легше. Але воно все одно затягнеться.

Читайте також: Звільнення України: Залужний показав переможні фото з передової.