Було на фронті четверо воїнів з однієї волинської сім’ї, тепер залишилося троє… (Фото)

За прикладом старшого брата і батька-атовця став військовим

Ще 27 квітня газета «Волинь» опублікувала матеріал про те, як колишній шахтар Леонід Мазурок разом із двома синами — Тарасом і Назаром та невісткою Надією стали на захист країни.

Як сталося, що аж троє чоловіків і жінка з однієї сім’ї одягли військову форму?

Ще 27 квітня газета «Волинь» опублікувала матеріал про те, як колишній шахтар Леонід Мазурок разом із двома синами – Тарасом і Назаром та невісткою Надією стали на захист країни.

Дружина й мама Віра Степанівна розповіла, що старший син Тарас мріяв стати поліцейським. Однак після закінчення школи обрав Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Вона добре запам’ятала той тривожний 2015-й, коли син отримав диплом. А батько, колишній гірник шахт № 1 та «Бужанська», якраз тоді підписав контракт на службу у зоні АТО.

 Через два роки слідами старшого брата — ​офіцера ЗСУ, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького — ​пішов молодший, Назар, вступивши в академію. Тарас став танкістом, Назар — ​піхотинцем. Це був їхній усвідомлений вибір.

Читайте також: «Загинув по дорозі додому: на Рівненщині попрощалися із 22-річним нацгвардійцем, який трагічно розбився у ДТП».

Випускник місцевого ліцею № 2, спортивно розвинений Назар Мазурок ще зі шкільної парти марив кар’єрою військового.Тому жодних сумнівів щодо того, яку професію обрати, він не мав. Додавав бажання втілити задумане в життя високий авторитет брата. Тому й нікого не здивувало, що текст присяги на вірність Україні від імені всіх абітурієнтів на урочистості у Львові зачитував саме нововолинець Назар Мазурок.

«Навіть після поранення він не міг довго бути вдома, а рвався на передову»

Після закінчення навчання юнак отримав скерування у 24-й штурмовий батальйон «Айдар». Мав поранення: перше — ​у травні, коли чотири осколки від міни покалічили тіло, наступне — ​в серпні.

— Минув якраз місяць, коли Назар після реабілітації вирушив знову на фронт, — ​розповів його рідний дядько, офіцер поліції Петро Мазурок. — ​Але сумління і обов’язок покликали знову стати в перші ряди боротьби з окупантами.Він не міг довго бути вдома, рвався на передову, до своїх однополчан. Мовчазний за вдачею, Назар звик більше робити, а менше говорити. Ніколи ні на що не скаржився. Справжній воїн! Завжди рівнявся на рідного брата Тараса.Служить в армії і його двоюрідний брат, а мій ще один племінник — ​Олесь. Знаю, що Назар з великою пошаною ставився до свого шкільного наставника Ігоря Софронюка.

Багато нововолинців перемовлялися між собою: «Яких же патріотів виростили Мазурки!»

А ось як Ігор Олександрович згадував героя:

— У Назара я викладав предмет «Захист Вітчизни». Він завжди казав, що хоче бути військовим. Дуже відповідально виконував усі завдання, тому його призначив командиром навчального взводу в класі. Бажання вступити в академію спонукало юнака підтягнути знання з інших предметів.

Ігор Софронюк розповів, що часто спілкувався з колишнім учнем, давав поради, як завоювати повагу серед керівного складу і підлеглих. А потім морально підтримував, коли Назар скинув фото з госпіталю у Дніпрі, де він на лікарняному ліжку після поранення. А ще завжди казав своєму вихованцю: «Я дуже горджуся тобою і вірю, що ти станеш генералом».

«Мам, ми обов’язково повернемося з перемогою…»

…Генеральські погони старший лейтенант Назарій Мазурок отримає вже, напевно, в небесному війську.Під час виконання бойового завдання із захисту незалежності України в районі Бахмута на Донеччині він загинув.
Остання земна дорога воїна, старшого лейтенанта Назарія Мазурка минулого четверга була встелена горою квітів, оплакана сотнями людей, які прийшли віддати останню шану Герою.

Відспівували 23-літнього захисника в Свято-Духівському соборі шахтарського міста. «Назар присвятив свою молодість і своє життя родині, Україні та Богові», — ​сказав під час чину похорону нововолинський священник Стефан Фульмес.

Сльози стискали горло, коли бачила згорьовану маму, засмучених родичів, друзів, коли говорив зворушливі слова на адресу загиблого воїна міський голова Борис Карпус. А багато нововолинців перемовлялися між собою: «Яких же патріотів виростили Мазурки!».

…Мені ж пригадалося, як три місяці тому, готуючи матеріал про родину відважних захисників, їхня берегиня — ​дружина, мама і бабуся Віра Степанівна — ​на запитання, що кажуть хлопці про закінчення війни, 
мовила:

— Говорять завжди одне: «Мам, ми обов’язково повернемося з перемогою…». Віримо, що Перемога буде! І розплата обов’язково знайде кожного загарбника. За усіх полеглих Героїв! І за Назара Мазурка!

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

• Едуард КАМАРДІН — ​боєць із селища Ратне;
• Вадим ІЛЬЧУК — ​військовослужбовець родом із села Пулемець, що на Шаччині (жив у селі Кунин на Львівщині);
• Дмитро ЛЕВЧУК — ​боєць із села Обенижі, що на Турійщині;
• Віталій СТЕПАНИШЕН — ​військовослужбовець із міста Луцька;
• Ігор БОХОНЮК — ​військовослужбовець із міста Луцька;
• Вадим СІЛАЄВ — ​боєць із села Лаврів Луцького району;
• Роман ВОЛОШКІН — ​боєць із міста Луцька;
• Вадим ДУДКО — ​боєць із селища Дубище, що на Рожищенщині;
• Сергій ЯКИМУК — ​боєць із селища Головне, що на Любомльщині;
• Олександр ПОЛОЖЕВЕЦЬ — ​військовослужбовець із села Положеве, що на Шаччині;
• Олександр ГЕРАСИМЧУК — ​боєць із міста Нововолинська;
• Сергій АНДРОСОВ — ​боєць із міста Нововолинська;
• Леонід КИЛИБА — ​боєць із міста Ковеля;
• Віктор ДМИТРУК — ​боєць із села Юнівка Володимирського району (до війни жив на Дніпропетровщині, але родина змушена була переїхати на Волинь);
• Назар РАДЧУК — ​військовий медик із села Бистровиця, що на Горохівщині;
• Ігор СІМОНЧУК — ​боєць із села Затурці, що на Локачинщині;
• Андрій ШИМОНЮК — ​боєць із селища Іваничі;
• Богдан ЛЕБІДЬ — ​боєць із села Ладинь, що на Любомльщині;
• Іван КОЗАК — ​боєць із міста Ківерці;
• Олег ІВАНОВ — боєць із міста Нововолинськи. 

Читайте також: «П’ятьом сім’ям на Волині прийшли сумні звістки з фронту».