Останньою есемескою Героя з Волині до вчителя була: «Обов’язково переможемо цю нечисть!»

Минулої п’ятниці у селі Лаврів Луцького району провели в останню путь Вадима Сілаєва, який загинув у бою за Україну. Він повернувся на свою малу батьківщину у день свого 28-ліття. Про цю непоправну втрату зворушливо написав на своїй фейсбук-сторінці односельчанин Вадима викладач Волинського національного університету імені Лесі Українки Олександр Семенов.

Часто збентежено дзвонив тітці-рашистці в Крим і намагався годинами говорити про несправедливість та підступність цієї війни. А потім бідкався, що у відповідь — ​стіна…

Чорне горе на нашій маленькій вулиці Садовій. Від цього горя не вистачає повітря, німіють ноги і руки. 2 вересня від пострілу танкової гармати в невідомому волинянам маленькому селі Сухий Ставок на Херсонщині загинув наш Діма (так у селі називали Вадима. — ​Ред.) Сілаєв — ​спортивний сусідський хлопець з хати навпроти, що ще недавно привітно дивився величезними очиськами на всіх нас.

Більш допитливої дитини я не знав. Він ніби поспішав жити. Не забуду його маленьким у синьому костюмчику, коли полюбляв крутитися серед дорослих і підтримував з ними розмову, «як старий». Приходив до мене на пасіку, читав книжки з нашої домашньої бібліотеки. Казав, що у шкільній книгозбірні перечитав усі енциклопедії. Блискуче закінчив школу. Захоплено вчився на математичному факультеті ВНУ. Працював у Лаврівській школі вчителем математики та викладачем у Луцькому медичному коледжі. Не розлучався з гирями. Полюбляв фотографувати. Мріяв одружитися. Любив життя. Часто збентежено дзвонив тітці-рашистці в Крим і намагався годинами говорити про несправедливість та підступність цієї війни. А потім бідкався, що у відповідь — ​стіна…

Окремим болем для нього був молодший брат Юра, який на фронті з першого дня війни.

5 липня, за день до відправки у ЗСУ, ми сиділи разом у нас на терасі, пили чай. Діма сказав, що спокійно прийняв повістку, що «втікати і ховатися не буде» і що його місце — ​там. Ми переписувалися. Дуже хвилювався, аби мама не знала про те, що він на передовій. Вона мала й далі думати, що він десь під Ковелем. Я зберігав нашу таємницю. А Діма радів, що він поруч із братом. В останньому повідомленні на Успіння написав мені, що він на Миколаївщині, серед десантників, за 20 кілометрів від Юри. Запевняв, що забезпечений усім необхідним, і що нічого не потребує. Порадив мені скачати програму Signal. А ще написав: «Обов’язково переможемо цю нечисть!»

8 вересня в Діми — ​день народження (28 років). Він повертається на рідну Волинь як Герой. Біля його дому широкою доріжкою квітнуть сальвії і чорнобривці, дбайливо посаджені мамою Танею, яка ще вчора думала, що її Діма під Ковелем. Юру відпустили попрощатися з братом. Тепер нам треба всім разом пережити це моторошне прощання з нашим Героєм України з вулиці Садової.

Р. S. Молитовно прошу згадувати загиблого — ​як раба Божого ВАДИМА.

Олександр СЕМЕНОВ

Читайте також: П’ятьом сім’ям на Волині прийшли сумні звістки з фронту.