«З музикою по життю» — творче кредо Степана Кривенького.
«Усе село поспішало до клубу, бо з концертом приїхав «сам Кривенький» (Відео)
15 вересня минає 30 років, як відійшов у засвіти заслужений працівник культури України, почесний громадянин Волині, автор гімну Поліського краю «Волинь моя» і однойменної авторської збірки, пісні з якої розлетілися світом вже як народні. А для мене Степан Кривенький — просто мій тато
Усі ці роки не перестаю думати, яким би він був зараз, якби жив. Уявляю його в нашій рідній Вільхівці, де він народився, і в Горохові, де ми жили вже в його зрілі роки. І оте мами Марії ніжно-благословенне, жартівливо-серйозне «татова доця» завжди втирає сльози смутку й у всіх виріях відчувається сонцем у серці.
Усе почалося із трофейної фронтової гармошки
Тато любив осінь попри те, що вона приносила селянам величезні лантухи городньої й домашньої роботи. «Дивися, Євко, артисти в поміч йдуть із Горохова», — казав, задоволено піднявши брови, мій дідусь, вгледівши на стежці в саду, що вела до хати, сина й невістку, себто моїх батьків.
Коли старший Євген працював на тоці чи в колгоспній конторі, молодший Степан одразу брався за інструмент.
І починав керувати ними, як колись керував місцевим колгоспом. Тато, якого всі й досі називають людиною неймовірної доброти, лише усміхався тихцем з того командного тону, завдаючи на плечі мішок з картоплею чи пхаючи поперед себе тачку з буряками…
Я не пам’ятаю, як мій дід Федько співав, однак музику він таки любив, бо з фронту привіз додому трофейну гармошку. Певне, дуже хотів, щоб сини навчились на ній грати. І дуже радів, коли молодший Степан брався за інструмент, поки старший Євген працював на тоці чи в колгоспній конторі. З таким уже натхненням меншенький вигравав на тій допотопній гармошці! Тож батько робив усе, аби не дати талантові пропасти. І на коня підсаджував Степанка, як треба було їхати в музичну школу в Горохів, і справжній баян купив школяреві аж у Львові.
«Коли отримала направлення на роботу у Вільхівку, не знала — радіти чи журитися…»
— У дитинстві і в юності мені було дуже цікаво в моїй Лобачівці, що ж то за Вільхівка й що то за Кривенький, що зібрав такий хор, який підтримував і в якому співав навіть голова колгоспу Володимир Жигун? Але то був КРИВЕНЬКИЙ! Завжди щирий у розмові й недосяжний для нас у красі думок. З ним, неговірким, завжди було цікаво. Мав хист жартівливим словом розсмішити до сліз і нотою розхвилювати душу до радості, — в буденній розмові цими днями згадував тата головний спеціаліст відділу культури Горохівської міської ради Василь Гриб.
— Про талант молодого композитора і засновника хору «Хлібодар» Степана Кривенького я багато чула, навчаючись у Луцькому культосвітньому училищі. Не знала — радіти чи журитися, коли отримала направлення на роботу у Вільхівку, бо в уяві намалювала Піснедара кремезним, строгим і гоноровим чолов’ягою. А натомість знайомилася з надзвичайно спокійним, доброзичливим і скромним керівником. Усміхнувся, попросив заспівати, похвалив, — не забуває першої зустрічі зі Степаном Федоровичем директорка Будинку культури села Вільхівка Людмила Процюк.
«Він ніколи не називав імен тих, хто фальшивив у співі»
Творчий шлях народного аматорського хору «Хлібодар» воістину гідний знайти відображення для нащадків на сторінках книги!
— Степан Федорович ніколи не називав імен тих, хто фальшивив. Просив, щоб ми, співаючи, слухали одне одного. На концертах зазвичай грав. Сидів до хору спиною й помітно тільки для нас диригував плечима, ліктями, баяном. Як повертав голову — так ми й співали. Ці рухи завчили навіть школярі, з яких наш Степан Федорович створив хор «Дзвіночок». Ой як гарно він дзвенів! А діти обожнювали свого завжди усміхненого вчителя, — може згадувати нескінченно Людмила Процюк.
Завжди щирий у розмові й недосяжний для нас у красі думок. З ним, неговірким, завжди було цікаво.
Уже багато років народним аматорським хором «Хлібодар» Будинку культури села Вільхівка керує знаний на Волині музикант Володимир Онищук. Хлібодарівці дуже шанують його людяність і професіоналізм, а він — їхні традиції й творчу спадщину Степана Кривенького.
— Було, що попросив Степана Федоровича написати пісню про Горохівщину для новоспеченого хору вчителів «Освітянка». Не відмовив! Як завжди, вклав у слова й музику душу, тому твір і досі є візитною карткою вже народної «Освітянки», — вдячно каже Володимир Миколайович, керівник обох хорових колективів.
«У мені, яка співала радянську попсу, Степан Федорович відкрив народний голос»
Дорожить спогадами про тата і золотий голос «Хлібодара» Ангеліна Грищук.
— Уже скільки літ минуло — а все перед очима і в душі. Я побачила його вперше на сцені в сусідньому Звинячому, де вчителювала. Птахою летіла наша родина в клуб, як взнала, що з концертом приїде «сам Кривенький». Все село поспішало. А склалося так, що в мені, яка співала з пелюшок, а в юності — радянську попсу, Степан Федорович відкрив народний голос. У Звиняченській школі він викладав музику. Там ми й познайомилися. Я тоді й мріяти не сміла, що буду співати з отим русявим знаменитим баяністом у «Хлібодарі»! Що невдовзі стану сусідкою Степана! Що буду летіти, як на крилах, на репетиції і співати його пісні. Й що пісню «Хай родить хліб» він напише для мого соло в супроводі хору. Що постійно чутиму, як Маестро Степан пробіжить пальцями по клавіатурі — й баян співатиме голосами всього пташиного царства… А відлуння тих звуків — аж до наступної репетиції в душі, — розповіла Ангеліна Іванівна.
… «Чи то від щастя, чи від любові сіяють сльози на очах», — писав в одній із пісень Степан Кривенький про свої почуття до рідного краю. Повторюю їх, найгарніші й неперевершені, на знак своєї вдячності творчій родині Горохівщини, Волині, України за повагу до тата, мами, за молитву, за їхню світлу пам’ять.
Читайте також: У селі на Волині замироточила Плащаниця (Фото).
