«Буча здаватиметься для нас ще й не таким жахом»

Кореспондент Костянтин Риженко, який перебував у місті від початку окупації до кінця серпня, розповів виданню «Новоє врємя» правду про окупацію. Ми вибрали найцікавіше з цієї розмови

Перший і останній бій тероборони

«Зрозуміло, що ми прокинулися від вибуху (24 лютого. — ​Ред.). Я поїхав спочатку в адміністрацію, потім на Антонівський міст — ​познімати і зрозуміти, що відбувається. О 13.00 нікого з офіційних осіб уже не було, в жодному органі влади. Поліція була де-не-де по місту, військових не бачив.

Я проїхався по усіх структурах: ніхто нічого не робить, якихось наказів не віддає. Увесь перший день я їздив містом і, вибачте, ох**в. Зайшов у міськраду, подивитися. Мер (Ігор Колихаєв — ​Ред.) достатньо пасивно себе поводив і казав, що йому складно працювати, тому що він не випив кави. Я на це все подивився і зрозумів, що чекати просто нічого. Не було тероборони, нічого не було…
Усе на себе взяли місцеві депутати й активісти. З’явилася неофіційна самоорганізована тероборона. Просто прийшли люди, які сказали: ми хочемо захищати місто. Мені тоді зателефонував мій близький друг: «Костя, я пішов у тероборону, хочу, щоб ти знав, напевно, це наша остання розмова».

Тероборону ніхто не організовував. Їм видали кілька калашів і то тільки тому, що люди вимагали… Але це все була стихійна оборона. Було зрозуміло, що нас повністю кинули. Я не знаю, чому так вийшло. Те, що військові тримали бій навколо міста — ​це 100% було. Але місцева влада повністю кинула містян. Депутати, чиновники швидко втекли. І залишилися або ті, у кого багато майна в місті, або колаборанти, які потім себе проявили.
Мовчання місцевої влади — ​найбільший злочин у місті, бо самоорганізована тероборона не здогадувалась, що в місті нема військових, що військовим сказали відходити. Ми бачили, що навколо міста йдуть якісь бої, але що там відбувається, — ​ніхто не знав.

Вже в останню ніч перед тим, як росіяни заходили в місто, 28 лютого, я проїхався по усіх точках, де мала бути організована оборона. Так, ми наварили їжаків, але ніхто не казав, куди ж їх ставити. Зробили коктейлі Молотова, але ніхто не відав, що з цим далі робити. Та людина, яка взяла на себе тероборону, як виявилося пізніше, — ​колаборант.
Зранку, коли росіяни заходили, тероборона приймала бій. Їх просто розстріляли із великокаліберних кулеметів. Розстріляли всіх, хто був у полі зору. І дуже спокійно, організованими порядками росіяни увійшли в місто».

Росіяни не могли повірити, 
що люди самі виходять на українські мітинги

«Перший або другий ранок після окупації почався з того, що на порожню площу приїхала машина з російською гуманітаркою, а нікого нема. Ніхто за нею не йде. Люди не хотіли брати цю допомогу. Було відчуття, що ось-ось наші увірвуться в місто і нас відіб’ють. Натомість одразу ж з’явилися колаборанти, які почали жваво діяти і пропонувати гуманітарку…

Та людина, яка взяла на себе тероборону, як виявилося пізніше, — ​колаборант.

Мітинги виглядали так: ми кричимо — ​вони (російські силовики — ​Ред.) стоять, ми кричимо — ​вони стоять. Тільки потім з’ясувалося, що вони розташувалися в адміністрації і в них були фотоапарати із потужною оптикою. Вони дуже детально фотографували увесь мітинг, обличчя людей. Потім взяли місцевих колаборантів і всіх ідентифікували. Пішли перші «відлови».
Вони не могли повірити, що люди дійсно самі виходять, що вони самі чинять спротив. Намагалися знайти організаторів. Не знайшли, але змусили когось сказати на камеру, що їм платять і відпустили. Тоді ще так сильно не катували і не били, як зараз. Вони ловили, як їм здавалося, найактивніших.
Остання спроба мітингу була 9 травня (його придушили силою — ​Ред.)…».

Останні новини:

• На Рівненщині під час руху загорілася автівка (Фото).
• путін на увесь світ підтвердив, що очолює терористичну державу і цілеспрямовано б'є по Україні.
• У Луцьку попрощалися з двома стрільцями, які героїчно загинули за Україну (Фото).
• Знову трагічна новина: на війні загинув Герой із Луцького району.
• Сьогодні у скорботі відзначають День Любешова.
• Нова провокація в Оленівці: окупанти заявили про загибель українського військовополоненого.
• В Україні випав перший сніг.

Підпілля, як в УПА

«У нас спочатку був волонтерський центр: ми одразу почали годувати людей, привозити медикаменти, поки це все ще не перекрили. Я познайомився із деякими хлопцями: ми створили щось типу підпілля, його проговорили…
Я вже розумів, що нас усіх будуть вибивати. Я трохи цікавився Рухом опору на Західній Україні і зрозумів, що усіх намагатимуться упіймати і змусять виходити на своїх, щоб розкрити мережу. У нас був кількаденний мозковий штурм, ми проговорювали паролі, якісь мітки, хто де знаходиться, що робити, якщо за кимось прийдуть.
На мене намагалися вийти місцеві СБУшники, але ми вже знали, що серед них є зрадник, тому я відмовився із ними співпрацювати. Потім на мене вийшов ГУР (Головне управління розвідки Міністерства оборони — ​Ред.). Я засумнівався, що це вони. Тоді мені кажуть: що зробити, щоб довести, що ми — ​розвідка? Я кажу: давайте або Кім (Віталій Кім — ​голова Миколаївської обласної військової адміністрації — ​Ред.) або Сєнкєвич (Олександр Сєнкєвич — ​мер Миколаєва — ​Ред.) зі мною зв’яжуться і скажуть, що є хлопці з такими-то позивними і паролем, і тоді ми почнемо працювати. Минає два дні, і мене набирає Сєнкєвич через відеозв’язок. Так почалося спілкування із ГУР.

Я їм скинув карту з тим, що і де знаходиться. Вони попросили додати на неї речі, які їх пріоритетно цікавлять. Тоді ми зробили другу, тіньову карту, саме для військових. Ми систематизували місця, звідки були видні запуски, звідки відпрацювання ПВО, де базувалися військові. Це дуже детальна карта, не така, звісно, як в артилеристів, але це була розвідкарта Херсона, де видно, що і де знаходиться… Наші військові кажуть: нам потрібен такий-то квадрат. Ми шукаємо цей квадрат. І тоді, і зараз я вважаю, що дуже важливо продовжити цей цифровий розвідувальний спротив.
У Херсоні були такі люди, які казали: ми в комп’ютерах нічого не розуміємо, але можемо когось підірвати або пристрелити, дайте адреси цілі. Я кажу ГУР, що є такі-то люди, але не те, щоб вони добре перевірені. Та я бачу, що росіяни їх шукають, про них запитують, скоріш за все це наші люди. ГУР вирішив спробувати. Дали одне завдання — ​люди виконали. Дали друге — ​теж. І потім був такий момент: а може, грохнемо цього колаборанта?

…За мною прийшли в кінці березня чи на початку квітня, точно вже не пам’ятаю, — ​вдалося втекти. Отоді я зрозумів, що перебуваю у небезпеці. З кінця травня, коли почалися рейди по домівках, затримання, ми вже стали переховуватися. Після кожного вибуху або вбивства репресії і фільтраційні заходи ставали все жорсткішими. Вони просто чинили звірства. Інколи брали людей, які мали досвід військової служби, і забивали до смерті ногами. Мене моє підпілля попросило виїхати.

Херсонці втомлені, 
але не здаються

У місті спротив чинить усе: сама земля і люди. Спротив всеосяжний. Можуть підірвати? Підірвуть. Можуть отруїти? Отруять. Можуть розповісти, де перебувають військові? Розкажуть. Якщо не можуть нічого зробити із вищеперерахованого, то просто плюнуть у стакан з водою. Навіть якщо окупанти завезуть величезний апарат чиновників, учителів, лікарів, пожежників, — ​варто прибрати військових і когось обов’язково втоплять або повісять.
ФСБшники ж розуміють, що росія навряд чи піде на референдум і що у якийсь момент їм доведеться йти звідси. А до цього треба заробити. Тому вони поставили на потік усе: вивіз металу, техніки, обладнання, завезення спирту, торгівлю наркотиками через Крим. Для них це золотий час, щоб нажитися.
Якщо буде йти усе так, як зараз воно йде, у якийсь момент ми деокупуємо Херсон. І ми отримаємо повністю розграбоване місто. Воно буде не зруйноване, а саме розграбоване, зі збіднілим і психологічно зламаним населенням.

Коли відкриють катівні та масові поховання, коли розберуть згарища, на яких спалювали тіла закатованих у підвалах, коли це все знайдуть та ідентифікують, Буча здаватиметься ще й не таким жахом.

Крістіна БЕРДИНСЬКИХ.

Усі новини російсько-української війни – тут.