«Ваше видання читаю давно. Люблю мати справу з тими, кому довіряю».
«А за тисячу від «Волині» придбаю патріотичні футболки!»
Завідувачка поштового відділення села Гряди Нововолинської територіальної громади Віра Савчук одразу не повірила, що в редакційній акції для передплатників їй усміхнулась удача і вона ВПЕРШЕ за багато років нарешті отримає подарунок* від нашої газети
— Ваше видання читаю давно. Люблю мати справу з тими, кому довіряю. Тому й завжди граю в лотереї, які газета пропонує. Та пощастило тільки зараз, — каже жінка, усміхаючись. — Хоч загалом я людина більше спокійна, ніж азартна…
А досвіду й знань Вірі Савчук не позичати, адже в поштовому зв’язку вже 42 роки!
Їхнє поштове відділення — одне з небагатьох, яке працює повноцінно, а не закрилося. Це завдяки тому, що Віра Євгенівна разом із трьома листоношами зуміла зберегти обсяги робіт, довести, що вони здатні переорієнтуватися на сучасні вимоги.
Завідувачка каже, що хоч кількість послуг, які вони надають зараз, збільшилася, але завдяки комп’ютеризації справляються. А досвіду й знань їй не позичати, адже в поштовому зв’язку вже 42 роки!
Ще в далекому 1980-му прийшла працювати в Іваничівський райвузол зв’язку оператором. Чоловік Володимир трудився на шахтах Нововолинська, тому й почали думати, як би переїхати ближче до міста. Така нагода трапилася, коли в селі Гряди на пошті звільнилося місце. Відтоді минуло 35 літ.
— Погодилася відразу. Бо сама народилася в Старосіллі, що недалеко від Павлівки, люблю село та його людей. І хоч доїжджати далеченько з Нововолинська, ніколи не хотіла міняти місце роботи, бо вже звикла до тих мешканців, а вони до мене.
Розмовляємо з пані Вірою, як їй вдається з усіма ладнати, бути стриманою, тактовною, а відтак — і авторитетною, на що вона мовила:
— Вважаю, що на зло треба відповідати добром. Це, звичайно, не стосується нинішніх воєнних реалій. А ще — бути уважним, уміти зрозуміти людину, увійти в її становище.
Щодо вільного часу, то в пані Віри його обмаль. А коли є, то бігом із сапкою на город — звикла мати все, вирощене власними руками. Бо хто, як не мама і бабуся, може почастувати домашніми продуктами трьох дітей і їхні сім’ї. Молодша донька і син проживають у Луцьку, старша — на Львівщині.
— Чи сказали їм про свій виграш? — запитую.
— Аякже. От тільки не зізналася, що за ці гроші куплю патріотичні футболки собі й онукам, які недавно отримали на відділення. Нехай це буде для них сюрпризом!
* — Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 гривні.
Читайте також: «Воїн, який втратив ноги на фронті, переказав волонтерам 100 000 гривень».
