«Зіграю на «вуличному піаніно» вже після Перемоги, а зараз на неї треба усім працювати»

«Я в одній команді з Олегом Скрипкою»

— Щойно прочитав на наших інтернет-ресурсах, що Захід втомився від війни в Україні і хоче поступок від нас для росії, — ​розпочав Володимир з того, що останнім часом найбільше схвилювало. — ​Це — ​неправда, бо закордонні партнери в один голос заявляють: ми вас будемо підтримувати стільки, скільки буде потрібно. І невдовзі я матиму доказ, коли привезу звідти черговий вантаж…

І справді, через кілька днів я стала свідком, як пан Володимир допомагав розвантажувати ліки для Нововолинського центру первинної медико-санітарної допомоги. Решта вантажу призначалася для відправки на Схід.

Закордонні партнери в один голос заявляють: ми вас будемо підтримувати стільки, скільки буде потрібно.

У розмові дізналася, що «Київ — ​Бальзак, Ротарі Клуб» — ​це громадське об’єднання, яке гуртує українців, французів, франкомовних іноземців. Цікава історія його створення, біля витоків якої стояв пан Володимир.
— У 1974 році батьки отримали роботу у мальовничому містечку Прип’ять, яке усіх нас біда в 1986-му змусила залишити. Оселилися ми у Києві, — ​спочатку погодився розповісти про себе. — ​Тут закінчив технічний виш, вивчав електроніку. Два роки працював на «Арсеналі», відслужив в армії. А після цього вступив на факультет міжнародних відносин Київського держуніверситету.

З 1997-го пов’язав свою діяльність із ротарійцями. Це люди, яких об’єднала певна ідея, думка, їхнє гасло — ​«Служіння понад власні інтереси». Тоді це була молодіжна організація «Ротоарт», яка фінансувалася ООН. Це дало змогу Володимирові Пилипенку брати участь у міжнародних конференціях, спілкуватися з друзями, колегами з різних країн, удосконалити знання французької мови. Він зазначив, що членами клубу від початку його створення є Олег Скрипка і члени гурту «Воплі Відоплясова». Ротарійці для них організовували численні концерти у Франції. Поступово розширювали свою діяльність, налагоджували контакти з колегами в Іспанії, Бельгії, Італії та інших європейських країнах. Ці зв’язки дуже допомогли українцям і під час російської агресії.

«Уже доправили в Україну сім великогабаритних автомобілів із гуманітарною допомогою»

— Як саме переорієнтувалися на воєнні рейки? — ​уточнюю.

— Штаб організації ми відразу перенесли у Нововолинськ. Мали хороших знайомих. Тут нам сприяють міський голова Борис Карпус і його заступниця Юлія Лефтер. Досвід волонтерства маємо ще з 2014 року, коли опікувалися сім’ями, і особливо з дітьми, які переселялися з Луганської та Донецької областей. З початком війни відразу зайнялися порятунком жінок, дітей та людей похилого віку. Ще 13 березня відправили перші два автобуси у Європу.

Багато з цих людей до нас зараз телефонують, дякують. Їх розмістили в регіоні Шампань і на північному заході Франції, а також в Італії та Іспанії. Усе це за рахунок особистих контактів, хоча у перші дні війни довелося багато просити про допомогу. На щастя, це спрацювало, нам ніде не відмовляли, — ​мовив волонтер.

Ліки, взуття, генератори, продукти харчування — ​на сьогодні 775 метрів кубічних вантажу ротарійці вже доставили в Україну. А це — ​сім великогабаритних автомобілів, які в народі називають фурами. І допомога буде ще надходити.

— Не можу забути емоційних слів мого бельгійського колеги: «Я бачу ваші очі, відчуваю ваші серця — ​надійтеся на нас», — ​зазначив пан Володимир. — ​Перші три-чотири тижні було не до сну, а зараз уже трішки легше. Не хочемо втрачати і наші попередні надбання — ​роботу з дітьми, просування ідей через засоби масової інформації, організацію концертів гурту «Воплі Відоплясова» і французького етногурту.

— Відчуваю, що і ви граєте на музичних інструментах...

— Мої французькі друзі жартома кажуть: на вуличному піаніно — ​баяні та акордеоні. Зіграю і для нововолинців, але вже після Перемоги, бо зараз на неї треба усім працювати.

— І все ж: де знаходите місця для фізичного і душевного перепочинку?

— Риболовля, полювання, збирання грибів. А найголовніше — ​спілкування з добрими, щирими людьми, яких відкрив для себе вже і в Нововолинську.

Читайте також: ««Коли хотіли забрати дім,  я бігла до лісу і кричала:  «Боже, залиши мене тут жити…».