Харківщина: солдатам путіна утекти на цьому авто не вдалося.
Щоденник окупанта: «Еще 2 месяца и 20 дней находиться на чужой земле…»
Російський зайда рахував кожну добу до дембеля в Україні і вів про це записи
«Почитайте, «как ему было жалко наших детишек…»
– … От навіть тля і та, здається, не повністю нищить листя… А вони не тільки все знищують, а ще й загаджують (по-простому — засирають) всю територію… Я розумію, що бояться виходити до вітру вночі, але щоб какати на підлогу поруч ліжка, де спиш…
Це знайомий читачам «Волині» за репортажами із передової Вася-Борода — батько 4 дітей із Луцька, працівник команди з групи компаній ТМ «ВІЛІЯ». Він із першого дня нинішньої війни пішов на фронт. Тримав оборону на Донеччині, але сьогодні Вася розповідає, як звільняє територію Харківщини. Показує шокуючі фото діянь «асвабадітєлєй». Раптом спохвачується і каже мені:
– Ой, ледь не вилетіло з голови — маю ж для вас презент…
Через якусь мить Василь дістає зі свого бойового «віліївського» пікапа… записник.
– Он почитайте, «как ему было жалко наших детишек…»
Вчера тот населенный пункт наши обстреляли фосфором и потом всю ночь накрывали минами 155 мм. Надеюсь, там не осталось живой силы, а то придется сидеть в окопе да выкуривать нациков. Но, как правило, после фосфора не остается ничего живого…
Класичний записник. Темно-синього кольору. Внизу на обкладинці написано «Турбоатом» («Так і в нас роблять на спецзамовлення для організацій», — одразу думаю). Але розгортаю передній форзац, а там… карта України, з написами областей і населених пунктів українською мовою (на задньому — політична мапа Європи). Тобто загарбник загарбав навіть наш записник! У тому, що «віджав», не сумніваюсь, уже коли розгортаю сам зшиток десь із середини, бо в ньому спочатку знаходжу… рецепти-поради, як лікуватися «при недежании мочи», «от грибка на ногах» чи що робити, аби «селдь не «ржавела» чи зберегти «свежими грецкие орехи на 2–3 года».
– Рецепти-поради??? — здивовано перепитую.
– А ви завжди книжки читаєте з кінця? — усміхається Вася-Борода. — Дивіться же спочатку!
А на початку помітно, що перші сторінки були вирвані. Аби розпочати записи в щоденнику «з нуля».
е в москальському стилі — обнулювати-переписувати історію на свій лад. І тут явно почерк відрізняється від того, яким занотовано поради.
Отож, щоденник окупанта — даємо мовою оригіналу.
«Он налил нам по несколько стопок водки и сообщил, что сегодня наступление…»
01.09.2022.
«Привет Мам, Пап, Сестрички!!!
Как вы там? Как бабушка? Как ее здоровье?
Сегодня 1 сентября. Еще 2 месяца и 20 дней находиться на чужой земле. А так все хорошо, кормят, спать тоже есть где. (Ставить смайлик. — Ред.)
Говорят, скоро наступать будем, не знаю, как оно пройдет, но надеюсь — все пройдет хорошо…
А так каждую ночь наблюдаю, как бомбят Харьков. Зрелище, конечно, страшное, — бедные дети…
Туда летит все: фосфор, грады, мины от 155 мм до 220. Жесть, конечно. Стрелковые бои вообще не прекращаются.
Сидим в деревушке, тут 2000 человек жили до СВО, а сейчас 40 человек стариков. Жалко их, конечно, но что поделать: нациков нужно добить…
Блин, Мааам, а какие тут виды, воздух, винограда столько, что девать некуда, уже не лезет.:)
Ладно, все — привет.
Люблю вас. Твой сын Игорь Анатольевич…» (Домалював три сердечка і розписався. — Авт.).
* * *
04.09.2022.
«Привет, читатель, ну вот уже 4 сентября. Сегодня командир ездил на совещание, приехал оттуда — он налил нам по несколько стопок водки и сообщил, что сегодня наступление…
Нам нужно закрепиться в населеном пункте в 5 км от нашего места, где мы сейчас стоим. Вообще ждет нас нелегкая (напевне, пропустив слово «ніч». — Ред.), но хочу заметить — страха нет от слова совсем. Вчера тот населенный пункт наши обстреляли фосфором и потом всю ночь накрывали минами 155 мм. Надеюсь, там не осталось живой силы, а то придется сидеть в окопе да выкуривать нациков. Но, как правило, после фосфора не остается ничего живого…
Храм с Иглой говорят: «Живы будем — не помрем». АХА-ХА-ХА! Хорошая мотивация. Они отличные боевые товарищи, с ними как-то все по…уй на все происходящее вокруг нас…
P. S. Завтра у сеструхи день рождения… Мы с ней не ладим последнее время, но все же я ее люблю и желаю ей только лучшего будущего. Заранее не поздравляют, но мне можно. С днюхой, родная. Я люблю тебя…»
«Как правило, после фосфора не остается ничего живого…»
Читайте також на volyn.com.ua: «Як волинські аграрії на лінії фронту зустріли бойових волинських «гномів», або «Ласкаво просимо на… передову!» (Фото)».
* * *
«Москалі все тут лишали і в одних трусах давали драпака…»
На цьому записи обриваються. Судячи з календаря, він ще закреслив дати до 10 вересня і вказав, що з 23-го — «дембель»… У записнику, до речі, на окремому листку детальний план земельних ділянок садового товариства «Кіровець» від «Харківського турбінного заводу» (зараз «Українські енергетичні машини» («Турбоатом») — українське турбінобудівне підприємство, одне з найбільших у світі. — Авт.). А на зворотньому листку цього плану виведене маркером: «Извините еще раз», «Спасибо за вкусные помидоры».
– Сподіваюсь, він здох, хоч і вдає із себе «інтєлігєнта»… — одразу говорить колега, переглянувши запис. Цитую йому Васю-Бороду: «Я не знаю, чи він живий, бо москалі все тут лишали і в одних трусах давали драпака…»
Але навіть якщо цей здох, то біди його «таваріщі» у нас нароблять ще багато.
На підтвердження моїх думок — есемеска від Васі-Бороди. На ній фото невідомого мені солдата. Підпис: «Мій Друг загинув». Поки пишу співчуття у відповідь, приходить нове повідомлення: «Коли я перестану ховати своїх Друзів?..».
Не знаю, що йому відписувати. Тремтять і руки, і серце, і думки. Набираю, здається, банальні речі, бо ж не знаю, як применшити його біль. Кажу, ти ж мусиш триматися, бо тримаєш на своїх плечах Україну, і продовжити справу Друга…
Вася-Борода відповідає: «Ми помстимося за Олега. І найкращою йому пам’яттю буде звільнення всієї України. А там, мо’, і москва-місто, не тільки крейсер – запалає…»
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».
Читайте також: «У СБУ та розвідці розповіли, навіщо росія обміняла Медведчука».
