Побачивши українських військових, бабуся кинулася в обійми і заплакала.
«Сподіваюсь, що вони не повернуться…»
Святогірськ — туристичне українське містечко, яке ще у 2014 році стало надійним прихистком для багатьох переселенців із Донецької та Луганської областей. Його називали маленькою Швейцарією у Донецькому регіоні. Місто радо приймало туристів з усієї України, але не цього року. З приходом російських військ життя тут змінилося…
Три місяці під окупацією
12 вересня стало відомо, що українські військові зайшли у місто. Наразі сили оборони проводять стабілізаційні заходи, працюють сапери, правоохоронці виловлюють колаборантів, а вулиці розчищають від розбитої техніки.
Перше, що бачиш при в’їзді у місто, — Святогірська лавра. Це той самий монастир, який став прихистком для багатьох українців. Там перебували переселенці та місцеві. Жили вони у постійному страху, тому що ворог нищівно завдавав ударів по інфраструктурі. Заїхати у саме місто не так просто. Всі мости були зруйновані під час російської окупації, тому дорога пролягає через переправу.
Про перебування тут російської армії нагадує все: вщент розбомблені будинки, розбиті дороги, на яких валяються уламки від ракет, покинуті автівки та боєприпаси.
«москалі тікали, ходаки губили»
У місті, де колись проживало понад чотири тисячі людей, тепер не нарахувати й сотні. Наразі нема газопостачання, електрики, води.
Місцевий житель Дмитро пережив у Святогірську всю окупацію, евакуюватися не збирався. Розповідає, що раніше тікав сюди від «руского міра» із Донецька. Почав нове життя, але і тут його наздогнала війна.
— До початку війни було світло, газ та можна було купити все. Я працював на хлібзаводі й спокійно жив. А прийшли російські солдати і все розбомбили. Заходили у домівки й проводили обшуки на наявність зброї. З чоловіків знімали одяг та шукали татуювання з українською символікою, — розповідає Дмитро.
Трохи пройшовши далі, зустрічаю бабусю. Вона, побачивши українських військових, кидається в обійми та плаче. Зі страхом згадує пережиті події.
— Росіяни прийшли сюди стріляти по людях і по хатах. У мене розбитий будинок, вікна всі повилітали, — каже пані Ганна. — Сподіваюсь, вони не повернуться. Ми — українці, самостійна нація, й Україна у нас одна.
Попри те, що місто понівечене росармією, місцеві вірять: у них є майбутнє разом із Україною, а от у російських окупантів єдиний вихід — тікати… Як зі Святогірська, покидаючи техніку, зброю, одяг, амуніцію і, звичайно ж, своїх.
Військовослужбовець на позивний Вуйко жартує: «москалі тікали, ходаки губили».
— Вони намагалися зберегти своє життя, бо на той час їм було вже не дуже солодко. Ми ускладнювали їхнє пересування. Тепер ситуація у місті стабільна. Плануємо і надалі вибивати ворога із сусідніх населених пунктів, — говорить Вуйко.
Про те, що Святогірськ — українське місто, свідчать синьо-жовті прапори вздовж вулиці. Їх знімати окупанти не насмілилися, наче відчували, що наші військові прийдуть звільняти свої
землі…
Наша довідка:
