Волинянка Мар’яна Джигота підкорює столицю своїми кондитерськими шедеврами

«Свій перший клас — ​4 учні — ​не забуду ніколи»

Ще в школі Мар’яна вирішила стати вчителькою, тому й вступила до Луцького педагогічного коледжу. Хоча, зізнається, що не планувала, що буде працювати за спеціальністю.

— Думала, що повчуся й піду професійною дорогою тата Валерія Володимировича. Він багато років служив у міліції. Не знаю, чи сподобалися б тодішні мої романтичні плани мамі Наталії Андріївні, та сталося зовсім не так, як гадалося, — ​розповідає, усміхаючись, молода жінка.

Щоразу торти були різними за смаком й оздобленням. Їх стали замовляти на свої оказії подруги, знайомі…

Однак школа запала в душу новоспеченій учительці вже на її першому уроці. У початковому навчальному закладі невеликого селі Древині на свою вродливу несміливу наставницю із захопленням дивилися лише чотири першокласники. Зате безмежної довіри, що світилася в тих чотирьох парах оченят, Мар’яна не забуде довіку. Як і своїх учнів у сусідньому Грушеві.

Спілкуючись із дітками, в одну прекрасну мить спіймала себе на думці, що зовсім не хоче залишати освітянську ниву. Й вступила на заочне відділення Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. А от про те, що навчати доведеться столичну дітвору, навіть мріяти не сміла.

Усе змінив коханий Петрусь — ​біле личко, чорний вус

Із майбутнім чоловіком Мар’яна познайомилася по-сучасному — ​в інтернеті. Зустрілися в Луцьку. Почувалися обоє так, наче знали одне одного давно. Кохання з першого погляду не перестає дарувати їм щастя.

Петро кликав у столицю, де працював будівельником, а молода дружина отримала пропозицію очолити Грушівську школу. Однак розуміла, що нитка має йти за голкою, тому спробувала знайти роботу в Києві. Пощастило! Директорка зустріла її на порозі школи багатозначним: «А ми Вас чекали!». І не помилилася, довіривши колезі-провінціалці 35 першачків.

 — Першого тижня мені хотілося плакати. Згадувала, ніби рай, свої Древині й Грушів із порівняно спокійними сільськими дітьми. Думала, не витримаю, але вдома заспокоював Петро, а на роботі — ​колеги й батьки. Отож до нового року «втягнулася», — ​вже із захопленням розповідає пані Мар’яна.

Кулінарні таланти відкрила… в декретній відпустці

Бог дав пору — ​і в Мар’яни й Петра Джиготів народилася Злата. Її появи на світ матуся чекала по-особливому: з перших днів вагітності мріяла про дівчинку і з підручних матеріалів почала пробувати робити для ще не народженого маляти віночки, бантики, заколки й резинки для волосся… Виходило настільки гарно, що поділитися ними просили знайомі молоді мами.

А на дворіччя донечки Мар’яна вирішила сама спекти торт. Деякі рецепти випробувала ще в шкільні роки, але тоді випічкою пригощала лише найближчих — ​батьків і сестру Софію. Для гостей робила це вперше, тому дуже переживала!

Напевне, найголовнішим інгредієнтом того десерту була любов, бо, скуштувавши його, першим ту смакоту похвалив Петро, гості також захоплювалися і просили добавки. Відтоді на їхньому столі торти стали з’являтися частіше. Щоразу торти були різними за смаком й оздобленням. Їх стали замовляти на свої оказії подруги, потім — ​подруги подруг, їхні знайомі… Словом, слава про волинську майстриню швидко ширилася столицею!

Останні новини: 

• Президенти дев'яти країн НАТО закликали збільшити військову допомогу Україні.
• Підготовка до усунення Путіна від влади вже йде – розвідка
• Ще пів тисячі окупантів на 23 танках поїхали на концерт до кобзона: свіжі втрати ворога станом на 2 жовтня.
• Підліток вдавав священика, щоб виманювати гроші.

 — Думала, як вийду на роботу з декретної відпустки, то не матиму часу, аби виконувати ті замовлення. Та ні ж бо! Встаю спозарання і лягаю пізньої ночі, а з кухні йти не хочеться, — ​не уявляє себе без свого хобі наша героїня.
До слова, своєю випічкою вона при кожній нагоді пригощає учнів і колег. Вони також у захваті від уміння Мар’яни Валеріївни робити прегарні паперові квіти, оздоблення на шкільні свята.

Під обстрілами найперше поклала в сумку все кондитерське начиння

У Києві війна застала лише Мар’яну. Петро з донечкою поїхав у Старий Порицьк днем раніше, планувалися гостини в кума. На його іменини Мар’яна мала прийти зі своїм авторським тортом.

…А вона прокинулася від вибухів і жахнулася, поглянувши у вікно. Київські вулиці були в заторах. Люди з валізами метушилися на тротуарах. Лякало незвичне виття сирен. Пробувала замовити квитки по телефону, та їх уже не було на жодній станції.

— Руки опускалися. Не знала, куди йти. Машинально стала збирати якісь речі, — ​наче страшний сон, пригадує Мар’яна, як майже добу добиралася з Києва на Іваничівщину.

І сама до себе усміхнулася, коли почала розпаковувати дорожню сумку: першим, що автоматично поклала в неї, була тортівниця й усе інше кондитерське начиння.

— Ноутбук забула, ще багато чого потрібного для побуту й роботи, а їх, мабуть, поклала підсвідомо, — ​каже умілиця.

…А за мить розповідає, як їй допомагати вже береться чотирирічна доня Злата. Дівчинка не відходить від неї, коли та працює над своїм новим кулінарним витвором. Схоже, цьому талановитому роду не буде переводу.

Усі новини російсько-української війни – тут.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.