Ігор Скучинський до останнього захищав побратимів і вижив після двох клінічних смертей

«Ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!»

Про бойові подвиги 35-річного лейтенанта 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, керівника розвідувального взводу Ігоря Скучинського можна знімати фільм. З початку війни йому довелося брати участь у важких боях, про які, вочевидь, не забуде ніколи. На Київщині наш земляк (а родом чоловік з Локач Володимирського району) разом із побратимами розбив колону ворога, завадивши росіянам просуватися далі у напрямку Житомира.

Ще один запеклий бій, за який захиснику вручили нагороду, відбувся на  Миколаївщині. Саме там він прийняв вогонь на себе та отримав важкі поранення. Оповідаючи про ті події, Ігор називає їх «яскравими моментами», хоча тоді він втратив ногу й досі носить у тілі десять осколків.
Ігор Скучинський до війни підіймав гирі й учив цьому дітей у володимирському клубі «Любарт» (один із його вихованців став чемпіоном України серед юніорів). Сам Скучинський має звання майстра спорту з гирьового спорту, є учасником всеукраїнських спортивних змагань та змагань ЗСУ, тричі виборював першість України, п’ятиразовий чемпіон Волинської області. Має чимало нагород та дипломів. Цікаво, що любов до цього виду спорту в нього почалася з книжки про Леоніда Жаботинського – легендарного українського важкоатлета.

 У 2017 році Ігор підписав контракт на військову службу. Дуже швидко став командиром розвідувального взводу 14-ї ОМБР. Як зазначається на сайті Головного управління розвідки Міністерства оборони України, керівництво неодноразово відзначало не лишень його досвідченість, а й аналітичне мислення, інтуїцію. Ні для кого не секрет, що розвідники найперше мають оцінити ситуацію, тож від них залежить успіх бою. Ігор не раз опинявся у складних обставинах, але завдяки своїй миттєвій реакції, швидкому аналізу рятував не тільки себе, а й підлеглих... 24 лютого застало Ігоря Скучинського на Київщині.

Він і не приховує, що першого разу, як побачив колону ворожих танків, йому стало страшно: «Мали завдання не допустити просування орків на Житомир. За останніми даними, це була колона з двадцяти танків у супроводі двох гелікоптерів. Коли ми з хлопцями збиралися, хтось запитав: «Скучинський, ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!» Ми зайняли вигідні позиції на пагорбах. Звідти добре було видно центральну дорогу. Саме заходило сонце і сліпило росіян. Чесно, я злякався, коли побачив колону, якій не було кінця-краю. А на БМП ворогів – як мурах! Ми розуміли, що наші сили нерівні, бо мали лише два танки та стареньку БМП, але мусили їх зупинити! Хлопці-танкісти та екіпаж бойової машини діяли героїчно».

Захисник розказує, як буквально за 20 хвилин бою його підрозділ знищив 14 машин, а близько 50 пошкодив: «Навколо лежали трупи росіян, і їхні ж танки розверталися по них, аби втекти. Як потім уже нам стало відомо, завдали 730 санітарних втрат особовому складу рф – це вбиті та поранені. Я доповів командиру, що завдання виконано».

Окупанти, які не встигли сховатися, здалися у полон розвідникам, серед них було троє офіцерів. Ігоря та сімох його побратимів за цей бій відзначили. 13 квітня Указом Президента старший лейтенант Ігор Скучинський був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

  А вже 22 липня героя знайде ще одн висока відзнака – орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Вчинок, за який Ігорю його вручили, мало що не коштував йому життя.

«Лежав під вогнем і думав, що, як влучaть у голову, то капєц»

Старший лейтенант згадує, як мусив прийняти бій та прикрив відхід побратимів з місця бою біля села Партизанське на Миколаївщині. Військові на той момент проводили дорозвідку, перевіряючи, де розмістився ворог, оскільки українські сили планували наступ для звільнення міста Снігурівка. Ось як про це розповідає сам військовий:

 Навколо лежали трупи росіян, і їхні ж танки розверталися по них, аби втекти. Як потім уже нам стало відомо, завдали 730 санітарних втрат особовому складу рф – це вбиті та поранені.

«Розпитували у місцевих, і більшість нас запевняла, що попереду нікого нема. Але мене дуже все насторожувало. Тож, пройшовши більшу частину шляху, прийняв рішення за допомогою квадрокоптера обстежити територію. Ми виявили ворогів, але й вони помітили нас. Почала працювати їхня БМП. Оцінивши ситуацію, зрозумів, що своїми силами ми не впораємося, – дав команду на відступ. Щоб прикрити хлопців, почав стріляти по росіянах, викликаючи вогонь на себе.

Ще до того, як знепритомнів, Ігор встиг доповісти про ситуацію керівництву. Про той бій він розповідає так: «Вони лупили осколково-фугасними зарядами. У мене весь бронік був в осколках, поранило ногу, поперек. Від великої втрати крові став непритомніти... Коли наші вдарили з мінометів, орки відступили. У мене злетіла каска. Лежав під вогнем і думав, що, як влучaть у голову, то капєц. Та Бог оберігав. А потім до мене підповз солдат Нідєлкін і на ремені з автомата взявся відтягувати до своїх. Пів дороги сунув, а там уже забрала швидка».

Потім була ампутація, критичний стан, дві зупинки серця, але завдяки медикам Кропивницького Ігор вижив і тепер щиро радіє, що може обіймати рідних та донечку Єву. До речі, хтось із лікарів у розмові згадав, що якби не постійні заняття спортом, серце не витримало б. Нині захисник готується до протезування в одній із німецьких клінік (домовленість про це існує завдяки партнерству міст Володимира та Цвікау). А нещодавно Ігор Скучинський подякував усім, хто долучився до збору коштів на протезування, та розповів, що думає про перемогу України: «Зараз носа опускати нема коли. Йде війна. У хлопців бойовий дух високий. Ціль одна – знищити ворога. Хтось виконує завдання, а хтось хоче помститися за побратимів, друзів, братів, адже є багато, що батьки з синами в бригаді воюють… Я думаю, що Перемога не за горами. Дату не можу сказати, тому що війна – це не є 100% математика. Командування в нас задачі ставить конкретно, люди мають високий патріотичний дух, мотивацію, і – дякувати Богу – народ України згуртувався!».

За матеріалами gur.gov.ua, відеосюжету відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Володимирської міськради. 

Олена КАЛЕНЮК

Читайте також: Президент видав указ про відзначення українських захисників високими державними нагородами (Список).