«Після повернення Маліновського  збірна України грала  вже без тренера»

Я завжди симпатизував цьому тренеру і футболісту – Олександр Петраков колись грав за команду мого рідного міста («Авангард» (Рівне). – Ред.). Радів, коли його робота з юнацькими командами увінчалась титулом чемпіонів світу. Вважав, що роки скромної, непомітної та невдячної праці із юними футболістами дали йому право отримати шанс стати тренером головної футбольної команди нашої країни.

Петраков очолив збірну у не найкращий час, але зробив майже неможливе – повернув її минулої осені до боротьби за путівку на Чемпіонат світу.
І це все. Далі Петраков для мене як тренер закінчився. Це сталося тоді, коли він спочатку виключив із команди Маліновського, а потім змінив своє рішення.

У цій справі не мало значення, хто правий – тренер чи футболіст. Я досі цього не знаю і це не має значення. Важливо те, що тренер не наполіг на своєму і зробив це не з власної волі. Ця помилка коштувала Петракову головного – авторитету в команді. Бо коли футболісти знають, що тренер вирішує не все, він вже не є для них авторитетом.

Після принизливого для тренера повернення Маліновського гра збірної України залежала вже не від тренера, а від настрою гравців, яких він не міг не поставити до складу, і вони про це знали.

Тренер збірної має не вчити футболістів грати – це неможливо за кілька днів! Він має лише відібрати найсильніших на цей момент і правильно розставити їх по місцях, незважаючи ані на амбіції гравців, ані на думку агентів чи футбольних керівників.

До цих футболістів немає жодних претензій – вони старалися, як могли. Інша справа, що могли вони не все і не завжди.

Фактично команда України грала вже без тренера. Це не страшно – жоден геніальний тренер не досягне успіху з гравцями посереднього рівня. Хіба що випадково і лише один раз. Тренер збірної має не вчити футболістів грати – це неможливо за кілька днів! Він має лише відібрати найсильніших на цей момент і правильно розставити їх по місцях, не зважаючи ані на амбіції гравців, ані на думку агентів чи футбольних керівників.

Петраков цього не зміг. Дозволив собою керувати, втягнути себе у не завжди зрозумілі маневри футбольних бюрократів. І закінчився задовго до вчорашньої гри з Шотландією.

Нам могло пощастити, і ми могли виграти. Але це нічого би не змінило. Петраков може навіть залишитись, бо, здається, всіх влаштовує. А нам доведеться і далі сподіватися на удачу, вболіваючи за команду України. Більше сподіватися нема на кого. Бо тренер Петраков закінчився, а когось іншого, хто мав би відповідні здібності та авторитет серед гравців, поки що не видно.

Одне тішить – володарів «золотого м’яча» серед кандидатів точно не буде! 

Микола НЕСЕНЮК, 
керівник департаменту ФК «Динамо» (Київ) із роботи зі ЗМІ.