Мама і донька тепер хочуть якомога більше бути разом.
Били ременем, ногами, кулаками, качалкою: викрадену дівчину знайшли після 9 літ пошуків
Пуджа Гауд зникла 22 січня 2013-го, коли їй було лише сім років. Її схопили біля школи в місті Мумбаї (штат Махараштра на заході Індії). Подружжя, яке нині звинувачують у цьому злочині, заманило дитину морозивом
«Били ременем, ногами, кулаками, качалкою…»
За повідомленням поліції, дівчинку викрали Гаррі та Соні Д’Соуза, які не мали власних дітей.
Пуджа жила з батьками і двома братами в маленькому будинку в приміських нетрях. У день зникнення вона пішла до школи зі своїм старшим братом, але дорогою діти посварилися, хлопець подався на уроки, залишивши сестру саму, бо не хотів запізнитися. Саме тоді дівчинку й забрали Гаррі та Соні, пообіцявши їй купити морозива.
Як згадує Пуджа, викрадачі спочатку відвезли її до Гоа, а потім до Карнатаки — штатів на заході та півдні Індії. Малій погрожували фізичною розправою, якщо вона плакатиме чи привертатиме до себе увагу. За словами дівчини, спершу вона деякий час ходила до школи, але коли в подружжя народився власний малюк, вони всі разом переїхали в Мумбаї. Відтоді насильство щодо Пуджі ставало дедалі жорстокішим. «Мене били ременем, ногами, кулаками. Одного разу так лупили качалкою, що зі спини текла кров. Я мусила виконувати всю хатню роботу, також доводилося працювати по 12 годин, а часом і цілодобово на різних роботах», — розповідає Пуджа.
Будинок, де жила родина Д’Соуза, розташований досить близько від дому сім’ї Гауд, але, як каже дівчина, вона не знала дороги. Крім того, за нею завжди стежили, у неї не було ні грошей, ні телефону, і вона не могла звернутися до когось по допомогу чи спробувати знайти шлях додому.
«Ми — матері, і цим усе сказано»
Якось Пуджі вдалося взяти мобільний телефон, поки подружжя спало. Набравши своє ім’я, дівчина знайшла в YouTube відео та плакати про своє викрадення та номери телефонів, за якими просили повідомляти будь-яку інформацію про неї. «Тоді я вирішила шукати можливості втекти», — каже вона.
Але минуло ще довгих сім місяців, перш ніж дівчина набралася сміливості й обговорила свою проблему з 35-річною Прамілою Девендрою, яка була домашньою помічницею в тому ж будинку, де Пуджа працювала нянею.
Пані Девендра без вагань погодилася допомогти. Вони зателефонували за одним зі знайдених номерів і зв’язалися із сусідом матері Пуджі.
Мама та донька спочатку поспілкувалися через відеозв’язок, а потім домовилися про зустріч. Вона відбулася 4 серпня 2022-го,
саме цього дня дівчині вдалося втекти. Її мати, Пунам Гауд, каже, що безмежно щаслива. Жінка розповідає: перевіривши наявність родимки на тілі доньки, про яку знала лише вона, уже не мала жодних сумнівів, що знайшла свою дитину.
А пані Девендра щаслива, що мала нагоду сприяти зустрічі рідних людей. «Кожна мати просто зобов’язана допомагати дітям, які звертаються до неї по допомогу. Ми можемо не бути їхніми біологічними матерями, але ми — матері, і цим усе сказано», — впевнена вона.
Після зустрічі Пуджа, кілька членів родини та пані Девендра пішли до поліцейської дільниці, щоб подати заяву. Дівчина все розповіла поліції, сказала, де живуть її викрадачі. Це дало змогу швидко встановити та затримати підозрюваних. У результаті проти подружжя Д’Соуза відкрили провадження за фактами викрадення, погроз, фізичного насильства та порушення законодавства про дитячу працю.
«Коли бачу Пуджу, знаходжу в собі сили долати життєві труднощі»
«Я вже майже втратила надію колись побачити свою доньку. Але боги були до мене милосердними», — ділиться емоціями мати дівчини. Поверненню Пуджі додому зраділи не лише рідні, а й сусіди, які знали її ще маленькою.
Тим часом пані Гауд намагається надолужити втрачений час: готує улюблену їжу, розчісує доньку. Вони хочуть якомога більше бути разом, але це не так просто. Глава сімейства, який був єдиним годувальником, чотири місяці тому помер від раку. Тож мати влаштувалася продавцем снеків на вокзалі, щоб прогодувати себе та дітей. Але заробітки мізерні, і вона заледве зводить кінці з кінцями: «Тепер у мене ще й судові витрати… Якщо я пропущу день на роботі, то наступного дня у нас не буде грошей на їжу».
Пуджа ж усе ще переживає психологічну травму, їй сняться кошмари, дівчина сумує, що ніколи не побачить батька. З міркувань безпеки вона переважно перебуває вдома, а на вулицю виходить лише у супроводі когось із членів сім’ї. «Я прагну допомагати мамі матеріально, але поки що мені не дозволяють. А ще я дуже хочу вчитися», — каже юнка.
Попри всі проблеми, пані Гауд запевняє, що навряд чи може бути більш щасливою: «Робота виснажує, але щоразу, коли я бачу Пуджу, знов і знов знаходжу в собі сили долати життєві труднощі. Я така щаслива, що вона повернулася…»
За матеріалами bbc.com.
Надія АНДРІЙЧУК
Читайте також: «Біль ти можеш витримати будь-який. Але голод – ні»
