«12-та година, а вона вже жерти хоче!»

Нині як ніколи почало дратувати хамство. Колись «нападки» безпардонних людей мене просто ображали, тому намагалася їх уникати. Це вдавалося не завжди, бо ж тролейбуси, поліклініки, торгові центри і багато інших місць, де кількість таких персон зашкалювала, таки доводилося відвідувати. Нині ж утікати від токсичних громадян перестала. Тепер намагаюся зрозуміти, звідки ж витікають ці всі вимоги, претензії та обурення…

Війна зробила нас добрішими?

Пригадайте кінець лютого. Тривога, сирени, перші жертви, невідомість… Сковані страхом українці хотіли лише одного — ​жити. Злість, образи, зневага й інші емоції, що нерідко ставали причинами конфліктів, раптом відійшли на задній план. Це логічно, бо ж на порозі смерті нема сенсу кричати на маршрутника, який забув віддати гривню, сварити касира через застарілий цінник у ковбасному відділі, погрожувати поліцією сусідам чи скаржитися на кульгавого пса в дворі. Навіть моя непомірно криклива знайома вперше здалася непоганою жіночкою, всі ж незнайомці були просто добрими людьми, а сім’я взагалі — ​найціннішим скарбом…

Пригадую, як на початку весни зайшла в маршрутку і відчула незвичний для громадського місця затишок. Панувала якась атмосфера вдячності одне одному за те, що просто вийшли з дому і їдемо на роботу, а не до кордону. А ще — ​співчуття, бо ж хто зна, як воно далі буде…

Хочеться вірити, що з часом наше суспільство таки стане толерантнішим і добрішим.

Страх засинає, прокидається хамство

Розпочався восьмий місяць війни. Більшість українців, які живуть на відносно мирних територіях, давно повернулися до звичного життя. Сирени вже не так ріжуть вуха, а тривожні новини сприймаються спокійніше. Військовий психолог Андрій Козінчук каже, що це нормально, бо на адаптацію до будь-яких умов існування нашій психіці потрібен приблизно місяць. Страх не зник, але поступово послабив свої ланцюги, й дихати стало легше. Відповідно люди поринули у своє життя і зациклилися на дрібних проблемах. Помітила, що у громадському транспорті знову з’явилися обурені панянки, які всю дорогу стежать, аби ніхто не зачепив їхні дорогі черевики, моя сусідка відновила практику скаржитися власниці квартири, яку орендую: мовляв, надто гучно закриваю двері, а стоматолог грубо натякнув, щоб без доларів на прийом не приходила. Врешті я усвідомила, що левова частка хамства повернулася в наше життя, коли прийшла у відділення одного з державних банків.

Велика черга. Всі і без того роздратовані, а тут зачиняється каса, до якої вишикувалася колона охочих заплатити за комунальні послуги. Працівниця фінустанови виходить у зал, де її зустрічає гучне «ех» і зневажливе похитування головами. Одна з клієнток вигукнула: «12-та година, а вона вже жерти хоче!» Касирка крізь зуби відповіла: «Я не жерти хочу, а відпочити від вас. Графік — ​на вхідних дверях…». Я теж трохи роздратована вийшла з відділення, вулицею йшла похоронна процесія: лучани прощалися із загиблим Героєм…

Читайте також: «Волинський журналіст привіз із передової... щоденник окупанта (Фото)».

Чому люди грубіянять?

На думку психологині Наталії Шестак, хами — ​це невпевнені у собі люди, в яких немає почуття власної гідності та самоповаги. Вони намагаються хоч якимось способом привернути до себе увагу, аби довести навколишнім, що насправді не є пустим місцем. Зазвичай, коли такі люди отримують мінімальну владу, часто намагаються поставити співрозмовника у незручне становище, аби наголосити, що на цей момент ситуацію контролюють вони. Це проявляється у виразі обличчя, інтонації, надмірній балакучості чи, навпаки, мовчанці. Причин такої поведінки безліч. Тут і досвід минулого, і щоденний стрес, і погане виховання.

Шкода, що найефективніше поведінку таких людей змогла відкорегувати війна, і то — ​ненадовго. Втім, хочеться вірити, що з часом наше суспільство таки стане толерантнішим і добрішим. А поки що психологи радять ніяк не реагувати на зухвалість або відповідати коротко і спокійно. Якщо ж ви задумалися і зрозуміли, що хамство тліє десь і у вашій душі, то краще покричати на вазон вдома, а не на продавця кави у центрі міста…

Читайте також: «Навіщо тобі та кар'єра, якщо ми знайшли для тебе принца?»