Опіки їй так не болять, як пече серце і мозок від втрати найрідніших людей...
На її очах розстріляли сина і чоловіка
Жителька села Курилівка Куп’янського району Ольга Терещенко вижила під час російського нападу на евакуаційну колону 25 вересня. У легковику, в якому вона намагалася виїхати iз села, загинули четверо людей, в тому числі її чоловік та син
...Закам’янілі руки дідуся на кермі, калюжі крові, спалені автомобілі, від яких залишився лише каркас. А всередині – фрагменти тіл. Інші машини – наче решето. Все це не кадри якогось фільму жахів, а реальність. Звірячий напад на невинних людей вчинили рашисти на Харківщині. Між окупованим Сватовим та звільненим ЗСУ Куп’янськом вони вранці 25 вересня знищили колону мирних жителів, які намагались евакуюватись. Диверсійно-розвідувальна група впритул розстріляла зі стрілецької зброї шість старих легковиків та вантажівку «ГАЗель». За офіційними даними, загинуло 24 людини, серед них 13 дітей.
«Ми вибігали з машин, а нас ще хотіли добивати...»
Виїжджати з Курилівки Куп’янського району Ольга Терещенко із сім’єю вирішила 22 вересня – після того, як їхній дім зруйнував снаряд.
– Від будинку залишилися тільки дах, коробка. Вирішили сім’єю виїжджати у бік України. Формувалася колона на 25-те число. Ми з чоловіком зібрали речі і з дитиною вирушили в дорогу, – розповіла Ольга СБУ.
– Виїхали за територію Курилівки, наша автівка була першою. В ній попереду, поряд із водієм, сиділа бабуся, позаду ліворуч – мій чоловік, посередині дитина і праворуч я. О 9:00 почався обстріл. І одразу в нашу машину влучив снаряд, – згадує жінка. – Дуже мене оглушило. Коли я зібрала себе докупи, повернулася – водій мертвий. У чоловіка була пробита рука, він був мертвим. І син теж. Потім машина почала горіти, всі почали кричати-кричати. Я ледь скочила з машини, щойно добігла до рейок, машина вибухнула... – розповіла вона. – Ми бігли, а нас ще хотіли добивати. Хотіли знищити сліди, свідків, які вижили...
За офіційними даними, загинуло 24 людини, серед них 13 дітей.
За її словами, під час розстрілу колони вижили 5–7 людей.
«Про розстріл колони дізнався із сюжету рашистів, у якому побачив сина»
– Наскільки я розумію, у момент, коли їхала колона з цивільними, із лісу вискочила диверсійно-розвідувальна група рашистів, яка перебуває в оточенні української армії та ховається. І, звісно, намагається мстити, вибираючи жертв серед мирних людей. Рашисти постріляли і втекли…– розповів «Фактам» місцевий волонтер Артур (просить не афішувати свого прізвища заради безпеки. – Авт.). – Як мені повідомили місцеві, серед загиблих є п’ять волонтерів, які супроводжували мирних людей. Сьогодні мені зателефонував чоловік, якого я раніше вивіз до Куп’янська, а у Куп’янську-Вузловому лишились його жінка та син. Кажу йому: «Давай поїдемо і їх звідти вивеземо».
Але він відповів: «Чув, що колону обстріляли? Там були мої рідні»…
Той, хто не дочекався своїх рідних у звільненому від рашистів Куп’янську, – Денис Дерев’янко. Зі своєю 32-річною дружиною Євгенією вони мешкали у Куп’янську-Вузловому. Виховували 10-річного сина Павла.
– У нас була чудова родина, ми обожнювали проводити час разом. Дружина працювала оператором комп’ютерного набору, я – програмістом, – розповів Денис. – Син ходив до школи, займався англійською мовою, карате. Так сталось, що після вторгнення я опинився у Куп’янську через робочі питання. Жінка із дитиною залишились у тещі в Куп’янську-Вузловому, де ще були рашисти. Й ми втратили зв’язок із ними три тижні тому. Поїхати туди було неможливо, міст підірвано. Я кілька разів пробував йти пішки, дорога – сім кілометрів. Але мене не пускали на блокпостах, ще й постійні обстріли, бо то сіра зона.
24 вересня волонтери евакуювали мене до Харкова, аби хоча б купити ліхтар, павербанк, бо ж комунікацій у Куп’янську нема теж. Планував дістатись до своєї родини й вивезти її, та не судилось. Знайомі 27 вересня скинули мені відео, яке відзняли рашистські ЗМІ. На ньому – лікарня в окупованому ворогами Луганську і мій поранений у руку та коліно син, який розповів, що його мати загинула на місці, а дядько, молодший брат дружини, дістав травму руки, і син не знає, що з ним. З чого стріляли – теж не міг сказати, ще малий, не розуміє.
Також у сюжеті показали знайому жінку з нашого міста, в якої на руках загинуло двоє дітей. Вже потім я дізнався, що дружина, син та її 18-річний брат знайшли людей, які теж планували їхати. Вони самоорганізувались. Власної машини у рідних не було, тож підсіли до когось. Мама жінки залишилась вдома. Біда в тому, що у людей не було ні зв’язку, ні інформації про те, яка наразі ситуація. То ж колона вирішила їхати у бік росії, а вже звідти через
Прибалтику та Польщу дістатись до України. Так багато людей думали із надією, що врятують життя. Та, як бачите, сталось інакше...
У сюжеті показали знайому жінку з нашого міста, в якої на руках загинуло двоє дітей.
– Я ще не був на місці розстрілу, бо не пускають, – продовжує Денис. – Але по світлинах бачу, що колона від’їхала від Куп’янська-Вузлового десь 6−7 кілометрів. Й поки на місці ще працюють слідчі, в мене жевріє надія, що моя кохана і її брат зуміли вижити і десь просто перебувають у лікарні… Можливо, син помилився.
За словами співрозмовника, він написав заяву в правоохоронні органи про викрадення сина окупантами. Нині працює над дублікатами документів на сина, адже є версія, що вони були у машині й відповідно згоріли.
– Через знайомих на Луганщині я намагався зв’язатися з Пашею, але лікарі не дозволили нам спілкуватись по телефону. Й серце моє розривається…
Лія ЛІС, Вікторія МИКИТЮК
Читайте також: Росіяни всю ніч терирозували Дніпропетровщину.
